Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Література про Глібова невелика. Із біографічних праць треба відзначити: 1) К. Е. Троцина. Л. И. Глебов — у книзі: «Гимназия высших наук и Лицей кн. Безбородко», 1881; 2) М. Загирня и Б. Гринченко. Л. И. Глебов. Чернигов.
Трохи оживили інтерес до Глібова столітні роковини його народження (в 1927) та тридцять п’яті смерті (в 1928). Із новіших публікацій слід згадати: 1) К-ий. До життєпису Куліша (листування Куліша з П. Ф. Глібовою); 2) Б. М. Шевелев. Забуті вірші поета Леоніда Глібова. Зап. Ніжинського ІНО, 1926, кн. VI; 3) Михайло Бужинський. Деякі матеріали з біографії Глібова. «Україна», 1927, І—II; 4) Михайло Возняк. З життя чернігівської громади в 1861—1863 рр. «Україна», 1927, VI, ст. 114—124; 5) Б. М. Шевелів. Поезії Л. Глібова в перекладі на російську мову. «Україна», 1927, VI, стор. 124—126, і ряд інших.
Сила. У творах Глібова, під ред. проф. М. А. Плевака (ДВУ, І, стор. 459), читаємо: «Байка ця ставить питання (даючи вкупі з тим сатиру) про те, яку часом силу мають гроші і як деякі людці через свої гроші робляться необхідними в товаристві. Але, крім того, байка ця натякає і на реальних осіб в якійсь українській справі, громадській чи, може, літературній, в обставинах чернігівського життя… Неважко вгадати, що Панько Небреха — це, мабуть, Куліш, що його мали запрохати до участі в якійсь літературній збірці. Вовчок та Мирний — це, очевидно, письменники Марія Олександрівна Маркевич (Марко Вовчок) та Панас Рудченко (Панас Мирний), Нечуй — Іван Нечуй-Левицький, а Сліпченко Данило — Данило Мордовець, у якого був псевдонім Сліпченко. Невідомо тільки, хто це Свистуненко Сила. Можливо, що це якийсь меценат місцевий або й всеукраїнський, що його хоч і не бажано інціатором притягати до своєї справи, але треба притягати, бо в його є гроші, а «гроші — сила».
До цього ще можна додати, що Кум, якому належить ідея запросити «грошовиту кишеню», Силу Свистуненка, — є Олександр Амф. Тищинський (1835—1896), приятель Глібова, один із діячів чернігівської громади. Тищинського в Чернігові взагалі звано «Кумом». Панько Небреха є псевдонім Куліша, яким він підписав свою поему «Куліш у пеклі». Поему цю присвячено «пренепорочному нашому поетові Леонідові Івановичеві Глібову» «в юбілейному його році» (у вересні 1891 р. відсвятковано було п’ятдесятилітній ювілей літературної діяльності Глібова). Кулішева присвята має дату: місяць лютий 1891 р., отже, збігається з датою написання байки.
Скоробагатько. М. А. Плевако (Л. Глібов. Твори, ДВУ, І, стор. 462—463) зі слів сина байкаревого О. Л. Глібова розповідає, що канвою для байки послужила історія чернігівського підрядчика Богданова, про якого розказувано, ніби він забагатів на «нечисті гроші». Чернігівський Скоробагатько, бувши візником, присвоїв собі шкіряну торбину з грішми, яку забув в його екіпажі офіцер-ремонтер. Офіцер застрелився після даремного розшуку візника (він забув його номер), а візник змінив професію і став підозріло швидко багатіти. В оповіданні О. Л. Глібова єсть деякі неправдоподібні риси, і взагалі все воно дуже подібне до звичайної собі провінціальної «історії».
Мальований стовп. На думку проф. М. А. Плевака, ориґінальний твір Глібова. «В основу байки покладено справжню подію»; згідно з відомостями сина байкаревого О. Л. Глібова, «історію якогось селянина, що відцурався оточення, покинув своїх земляків і друзів, проміняв свою незалежність і волю на посаду чиновника, зробився віцмундирником (у байці — Мальований стовп), а потім каявся і журився». Проф. М. А. Плевако здогадується, що це «була якась близька поетові людина», і тим з’ясовує зворушливий ліризм поезії. Єсть і інше пояснення. Його наводить О. О. Тулуб у збірнику «Література» (вид. ВУАН, 1928, стор. 152). О. Тулуб розповідає, що бачив байку, разом з листом Глібова, в руках О. Я. Кониського: в рукописі Глібова її присвячено було П. Кулішеві, очевидно, з огляду на його тодішню ізольованість від українського літературного життя. В «Правді» за 1894 р. байка з’явилася уже без присвяти.