Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Пантелеймон Олександрович Куліш, історик, етнограф, літературний критик, повістяр і поет (1819—1897), формою байки скористався всього кілька раз: в «Основі» (за 1861 р., кн. X) надрукував «Гоголя і Ворону», та ще кілька байок умістив у збірці своїх поезій «Дзвін» (1893).
Із цих байок найбільший інтерес становить перша — «Гоголь і Ворона», написана під час найгострішої полеміки межи Кулішем та М. О. Максимовичем з приводу Гоголя, як автора українських повістей.
Замолоду Куліш був багато чим зобов’язаний Максимовичу. Збірник українських пісень останнього у виданні 1834 р. вперше навернув його на етнографічні студії та літературні роботи; Максимович допоміг йому улаштуватися в Києві і здобув йому зв’язки, що такою швидкою та блискучою зробили Кулішеву кар’єру — аж до Кирило-Мефодіївської катастрофи 1847 року. В п’ятдесяті роки ці добрі стосунки, видимо, почали холонути. В листі до О. М. Бодянського з 16. IX. 55 р. Куліш в’їдливо запитував одного свого кореспондента, чи не думає той мірятися «в быстроте своих намерений с Максимовичем, который прославился своей мешкотностью». Глузує він і з приводу Максимовичевого одруження (див.: Петров В. П. Куліш у п’ятдесяті роки. К., 1929, стор. 152, 156). Загострилися ці відносини після Кулішевого «Епілога до «Чорної ради», де Куліш закинув Гоголеві незнання «демократической Малороссии и необыкновенный дар пророчества в прошедшем». Там же він протиставляв «Тараса Бульбу» — твір «эффектный, но лишь потешающий воображение» — «Чорній раді», — романові, якого автор «всего себя подчинил минувшему». Максимович вступився за Гоголя і вказав Кулішеві на його розходження з історією, щоправда, дрібні, — у «Русской беседе», 1858, І (передр. в «Сочинениях Максимовича», І, 515—547). Викликала досить гострі заперечення з боку Максимовича і стаття Кулішева про Квітку («Квітка-Основ’яненко і його повісті», 1858), і його передмова до «Хати» (1860). Ці заперечення під заголовком «Трезвон о Квиткиной «Марусе» надрукував Науменко в ювілейній, присвяченій Квітці-Основ’яненкові книжці «Киевской старины» (1893, VIII).
Наново полеміка розгорілася 1861 р., коли П. О. Куліш виступив з своїми статтями про Гоголя, як автора повістей з українського життя та історії (Основа, 1861, IV, V, IX, XII). В першій же із цих статей Куліш зачепив Максимовича. «Русской беседе» він закинув «детское простодушие», а статтю Максимовича назвав «очень странной». Він підняв обвинувачення, ніби він принизив «Тараса Бульбу» тільки тому, щоб прокидати стежку своїй «Чорній раді». «По мнению Максимовича, — писав він, — личные виды могли заставить покривить искренним судом о Гоголе даже и того, кто употребил столько трудов на собирание материалов для биографии Гоголя, кто еще недавно издал, со всевозможной кропотливой проверкой «Сочинения и письма» этого поэта, и вменяет себе в особенную честь такое дело, радуясь, что холодная рука издателя-спекулянта не прикоснулась к бумагам его земляка, умершего вдали от родины». Слідом за міркуванням загального характеру Куліш подав докладну характеристику «Сорочинской ярмарки» та інших повістей з погляду етнографічної точності.
Максимович озвався на те своєю Обороною гоголівських повістей в газеті «День» — і дістав нову одповідь в четвертій статті про Гоголя (Основа, 1861, XII). На запевнення Максимовича, що Гоголь українське життя знав, Куліш відповідав: «У нас по обеим сторонам Днепра такой Украины нет, разве отыщет ее собственно для московских читателей г. Максимович». Навівши зразки української розмови у Гоголя, він пускає нову стрілу: «Так говорят только на страницах украинских повестей, написанных для таких читателей и судей, каким является через 30 лет г. Максимович». За Гоголем він признає, при певній «нелепости в изображении нравов», «прекрасные описания природы да комической стороны жизни».
В зв’язку з цим легко розшифровується і байка про Гоголя та Ворону: Гоголь — є Гоголь, Ворона — Максимович, а дощик із хмари — Кулішева критика, що, по суті, обіляє, очищає Гоголя і, в кожному разі, далека від того, щоб його розвінчувати.
Максимовичеву епіграму у відповідь на цю байку опублікував С. І. Пономарьов: