Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Ця коротенька байка у Гулака-Артемовського поширена тими ж засобами, що й «Пан та Собака» — переважно докладно розгорненим діалогом. Проте щодо художності задуму й виконання вона значно поступається першій, як те зауважив ще Куліш: «В этой растянутой пьесе, — пише він, — Артемовский-Гулак не похож на самого себя». Мораль байки, звернена до «всіх Солопіїв», що знають мудрувати,
на думку М. І. Петрова, має на увазі заходи «Филотехнического общества домоводства», що існувало в Харкові протягом 1817—1818 рр.
Степан Писаревський народився наприкінці XVIII століття на Слобожанщині, учився в Харківськім колеґіумі (пізніше зреформованім на семінарію). Був священиком у слободі Дворічній Куп’янського повіту на Харківщині, 1824 р. дістав стан протоієрея. 1831—1833 рр. попував у Харкові. Однак скоро за «неповздержливе життя» був переведений на провінцію — спершу в Богодухів, а потім у Вовчу (Вовчанське), де й умер 22. І. 1839 р. В літературі відомий оперетою «Купала на Йвана» та кількома поезіями.
Свиня і Трояндник. Текст байки взятий із статті Л. М. Перетца «Матеріали з української літератури та співробітники «Снопа» (Зап. іст.-філ. відд. ВУАН, кн. XIX, стор. 210—211).
В рукописі ця байка називається казкою — означення, звичайне в українській літературі 20—40-х рр. Слово Трояндник поясняється, як рожевий кущ; Балісадник зам. палісадник, квазінародне осмислення слова, засіб, якого часто уживали приналежні до «котляревщини» автори.
Цю ж фабулу використано і в відомому оповіданні (російському) В. М. Дорошевича — «О пользе наук» (див.: Легенды и сказки Востока. Москва, 1902, стор. 139). Байку про Корову серед квітів у нього розказує (з іншим висновком) поет My-Сі богдиханові Цзан-Лі-О, що прийшов до думки про марність і непотрібність наук. От текст байки в перекладі: «Був у одного з твоїх предків, сину неба, такий чудовий сад, і росли в ньому такі дивні запахущі квіти, що не тільки бджоли зліталися з усієї округи, але й люди за милю й більше спинялись, нюхали повітря і говорили: «Либонь, двері раю сьогодні покинуто незачиненими». І забралася якось до цього саду Корова. Побачивши, що з землі багато дечого росте дивовижного, вона почала їсти квіти. Пожувала троянди, але покинула, бо наколола язика. Пожувала лілій, поскубла трави, левкоїв, взяла в рот жасмину і виплюнула. «Аніякісінького смаку! — сказала Корова. — Зовсім не розумію, для чого це люди розводять квіти». По-моєму, сину неба, Корові краще б і не задавати собі такого питання».
Рудиковський Євстафій (Остап) Петрович (1784—1851), син священика с. Ольшанки колишнього Васильківського повіту. Учився в Київській Академії за ректорства Іринея Фальківського (до реформи), а потім у медично-хірургічній академії в Петербурзі. Випущений штаб-лікарем у Томський полк, був під Бородіном (24—26 серпня 1812 р.), брав участь в наполеонівських походах 1813—1815 рр., а повернувшись з-за кордону, служив по військових госпіталях та при штабах дивізій. 1825 р. покинув службу в армії і, оселившись в Києві, був лікарем у Кирилівській лікарні, а потім ординатором у воєнному госпіталі. Писати почав іще в академії 1805—1806 рр.; відгукувався патріотичними поезіями на політичну злобу дня в 1830—1831 та 1848 рр., але найкращими своїми творами уважав українські казки та байки. Російські його поезії «написаны, — як свідчить біограф, — в строго консервативном духе и представляют отголосок того настроения, которое вызвано было восстанием 1830 г. и нашло себе выражение в известном стихотворении Пушкина «Клеветникам России». Українські поезії написані в дусі «котляревщини». Рудиковський іронічно ставиться до романтизму, добачаючи в ньому «мяуканье поэзии пустой». Не до вподоби йому і «Наталка Полтавка» Котляревського своїми вокальними номерами та «маркотністю до сліз». Поезії Єв. Рудиковського видрукувані в статті В. І. Щербини: «Из семейного архива» (К. старина, 1892, V, стор. 193—224; VI, 363—398; VII, 55—84).