Кров Дракона. Хто із нас жертва?

Зненацька спалахнула блискавка, прошивши стрілою темне небо. Дощ, до цього спокійний, затарабанив по віконницях, налітав на темні стіни та башти замку Трирогу. Чародії, які знаходилися у своїй резиденції, не дуже здивувалися такій зміні погоди — певно, хтось із колег проводив експерименти.

У кімнаті запалили декілька підсвічників, адже вогонь каміна не міг вдосталь освітити просторе приміщення. На стіни одразу полізли лякливі тіні, розповзаючись в усі боки, наче примари.

— Знову Маркус чаклує, — сказав чоловік у синій мантії, який стояв біля вікна і дивився на двір замку, де від дощу ховалася прислуга, — Це вже втретє за два тижні!

— Тебе це дивує? — запитав чародій, до цього зосереджено зігріваючи руки біля каміна, — Я гадав, що Лютія Фрітча неможливо здивувати.

Чародій біля вікна не повернув голови, продовжував дивитися за біганиною в дворі.

— Ти маєш рацію, Самаелю. Мене дійсно важко здивувати.

Не почувши відповіді, низькорослий чародій у синій мантії розвернувся, взяв зі столика карафу із вином, налив собі у келих і осушив одним ковтком. Він лише нещодавно прибув з Тальгрієна, а судячи із його втомленого погляду, товариство принца Талара Кральє вимагала чимало витримки та енергії.

До всього ж, Самаель наказав розповісти усе, що Лютій почув від принца та Фалміна, із яким чародію довелося бачитися. Із зацікавлених очей та лихої посмішки свого товариша Лютій збагнув, що дуже вже цікавить Самаеля цей вбивця із Мальгарда. Настільки цікавить, що самому стає цікаво. Однак Лютій знав, що в справи свого товариша лізти не варто, якщо життя дороге. Ось і зараз він робив вигляд, що йому байдуже, налив ще вина і випив.

Самаель тим часом знуджено водив рукою на вогнем, формуючи із нього фігурку людини.

— Коли вони мають прийти? — запитав Лютій, поправляючи мантію.

— Зараз.

За мить у міцні дубові двері постукали. Лютій Фрітч, намагаючись не показувати здивування, відчинив. Всередину без запрошення зайшло двоє чоловіків та висока жінка, яка була вищою за усіх присутніх. Легко кивнувши головою на знак привітання, новоприбулі розсілися по різблених кріслах та мовчки стали чекати, що скаже Самаель.

— Ви запізнилися, — сказав спокійно вищий чародій, жорстоке обличчя якого було таке ж непроникне, як і стіни замку Триріг, — Я чекав на вас ще вчора зранку.

— Просимо вибачення, вельмишановний Самаелю, — схилив голову чоловік із золотистим волоссям, своїми синіми очима втупившись в килим зі шкіри лева, — Це востаннє.

— Сподіваюся, Крігане.

Кріган Родвел був одним із вищих чародіїв, що входив до Магістрату і брав активну участь у діяльності самого Вищого Кола. Самаель вже давно був знайомий із цим вродливим та напрочуд талановитим чародієм, від якого сходили з розуму практично усі адептки та навіть магістри. Як і усі присутні, Кріган носив синю мантію із соболиним коміром, проте особисто для себе доповнив це застібкою у вигляді мантикори — свого улюбленого звіра.