Кров Дракона. Хто із нас жертва?

– І тим паче морози на носі, — підтримав Грівара Гільом. — У Кагаку вас приймуть як своїх.

— Ні, — категорично сказав Гібді, сидячи на возі біля Фалміна, — я заберу його до Кренгера, це в Норенгарді.

— Що ти мелеш?

— Досить, Гріваре! — рудобородий зі злістю подивився прямо у вічі товариша. Його впертий погляд грав не на користь інших гномів, адже усі знали, що навіть серед гномів Гібді був впертюхом. — Це мій друг і я краще знаю, що робити. У Кренгері є знайомі люди, які подбають про нас. І до того ж у Фалміна не так багато часу, а до Кагака шлях не близький.

Довгий час сперечалися, думали, лаялися, але все ж таки зійшлися на плані Гібді, бо як ватага Грівара не намагалися переконати сородича, але той був вкрай рішучим. Гібді знав Фалміна вісім років, і міг із повною впевненістю назвати його своїм братом по зброї. Якби хтось знав, скільки їм двом довелося бачити, ніхто б не посмів вважати, що цей гном не знає, як буде краще для чаклуна.

За планом, який гнома нарешті змогли затвердити, Гібді повинен був доставити Фалміна до Кренгера, а Грівар і компанія, надавши Араноду захист, відвезти до Кагака, де вилікують та відходять.

Гноми розділили між собою в дорогу припаси, теплий одяг і зброю. Безперечно, вони йшли на ризик, тому що зима була холодна, а Фалмін перебував у руках рудобродого гнома. Але він усіх вкотре запевнив, що впорається.

Під самий вечір роз'їхалися в різні боки. Гібді, виїхавши на Нерівний шлях, рушив на захід; інші ж направилися прямо до Кагака, до самих Мідних гір.

Гібді, сидячи на козлах, закутав Фалміна в покривала, а на себе накинув декілька плащів. Час від часу чаклун приходив до тями, чим дуже тішив свого друга. Це давало надію на те, що Фалміна можна врятувати.

Ввечері вони доїхали до маленького містечка, де Гібді у місцевому заїжджому дворі зміг вибити для Фалміна найкращу кімнату. Вночі, коли за вікном йшов маленький сніжок, чаклун на декілька хвилин прийшов до тями. Побачивши бороданя, який сидів поруч із ним, він хрипло запитав:

— Гібді, полювання закінчилося?

Гном дружньо й тихенько відповів:

— Так, Фалміне, воно закінчилося.

— Знаєш, мені приснилося, що нас усіх врятували бісові леприкони й дракон, якого звати Яленіраведдін.

Рудий гном на мить усміхнувся, поклав руку Фалміну на плече.

— Скажу лише, друже, що навіть найдивовижніші сни іноді можуть справдитись.

— Гібді.

— М?

— Дякую тобі. І…знаєш…я захистив їх. Я виконав обіцянку.

— Яку обіцянку, Фалміне? Ти знову мариш?

— Ні, уже не марю. Але тепер мені потрібно виконати лише одну клятву, яку я колись дав собі.

— Розумію, про що ти.

— Я захищу її. Захищу свою дитину, чого б мені це не коштувало.

Востаннє подивившись на вогонь, що палав у каміні й під симфонію болю, яким гуділо все тіло, чаклун заснув.