Кров Дракона. Хто із нас жертва?

Фалмін підсікнув, рвонув на себе. Відчув, що рибина дуже велика. Не помилився.

З-під води з'явилася коричнева морда коропа, який вчепився за гачок і несамовито пручався. Вода бурлила так, наче була то русалка.

— Тату, тягни! — кричала чорноволоса дівчинка, скачучи на березі озера. — Ого! Величезний який!

Короп рванувся, хотів утікати подалі від берега, але волосінь трималася. Поки що.

— Тату, він утікає! — Ельгіда махала руками, наче цим могла спинити рибу.

Рибина пручалася ще довго, тягнула на середину озера. Але потрапився на її шляху досвідчений рибалка.

— Тату, я хочу його спіймати! Ну тату!

Коли короп був біля самого берега, дівчинка влетіла у воду. Фалмін, уже стоячи по коліна у воді, щось кричав, але вона зосередилася лише на своїй здобичі. Хотіла вхопитися за хвоста, але той вислизав із рук. Тоді дівчинка шугнула у воду, обхопила тулуб рибини і понесла на берег. Попри намоклий одяг та злий погляд батька, почувалася вона вкрай задоволено.

— Ха, бачив, як я його?

— Більше ніколи так не роби! — крикнув на малечу Фалмін, але вже за мить обійняв її, притиснув до грудей. — Ніколи більше. Зрозуміла?

— Але я…

— Я відповідаю за тебе, сонечко, тому наступного разу будь обережнішою.

— Добре.

Фалмін оглянув рибину та із радістю констактував, що вийде хороша юшка. Поки він очищував коропа від луски, Ельгі набрала у казанок води й попри заборони батька, сама доволокла його до вогнища. Зовсім скоро, коли сонце уже стояло високо в зеніті, почувся приємний запах юшки.

— Ням-ням, як пахне!

— Дійсно, пахне гарно, — підтвердив Фалмін, насипаючи їжу у мисочки. — Тобі стільки вистачить?

— Кинь мені більше моркви.

— Гаразд.

Вони всілися на піску біля берега, наминали ложками юшку, що аж відлуння йшло. Гарячий бульйон приємно грів нутро.

— Тату, а чому ви із мамою не розмовляєте? — запитала раптово Ельгіда, глянувши на батька проникливими оченятами.

Він кашлянув, опустив погляд. Знав, що колись донька запитає, але не міг приготуватися до цього.

— У нас із мамою виникли певні…розбіжності у поглядах. Суттєві розбіжності.

— Ви розійшлися?

Фалмін подавився шматочком риби. Ельгі постукала його по спині.

– Із чого ти таке взяла?

— Ну просто. Мені ще тітка Аріелла казала, що коли люди не мають про що поговорити — розходяться. Таке життя.

— Так, хороша у тебе тітка, — Фалмін стиснув губи, проклинаючи про себе знайому Катрін. — Але ми із мамою просто відпочиваємо. Один від одного.

— А так можна?

— Можна. Головне, аби це не було дуже часто.

— Але ж ви не розмовляєте! А вчора я чула, як ти сварився із мамою.

— Забагато ти чуєш! — обурився він, але побачивши оченята доньки, пом'якшав. — Усе це складно, доню.

— Я знаю. Ти головне знай, що я дуже міцно тебе люблю.

– І я тебе, сонечко. Йди до мене.

Вона притулилася до його теплих грудей. Настільки міцно, що йому перехопило подих. Фалмін обійняв доньку, ніжко погладив її красиве чорне волосся. Глянув у її вічі. Побачив там себе та свою любов.