Казки народів світу

У царя того було три дочки. Але за клопотами він забув повидавати їх заміж. Одного разу найстарша дочка сказала сестрам, щоб кожна з них подала до царського столу по кавуну, вибравши його на свій смак. Коли цар сів обідати, дочки поставили перед ним три кавуни.

Цар здивувався й покликав своїх радників — хай вони розгадають поведінку дочок. Зібралися радники, думали-гадали, а потім розрізали кавуни. Розрізавши, побачили, що один із них уже переспів, другий — якраз упору, а третій тільки починав червоніти. Радники сказали:

— Найсвітліший царю, живи багато років: ці кавуни означають вік твоїх дочок. Вже пора їх видавати заміж.

Тоді цар вирішив знайти їм наречених. Він звелів оголосити про своє рішення по всьому царству. І вже наступного дня почали приходити свати від сусідніх царів.

Старша царівна швидко вибрала собі жениха, і зразу ж справили весілля. Після весілля цар разом зі своїми гостями пішов проводжати молоде подружжя до кордону царства.

Наймолодша царівна залишилася вдома.

Фет-Фрумос, слуга царського садівника, побачивши, що і його господар пішов разом з усіма до кордону, вбрався в одяг «Польові квіти», взятий у фей, розпустив по спині своє чарівне волосся, сів на коня й почав гарцювати по всьому царському саду. А з вікна палацу на нього уважно дивилася царівна.

Згодом і середня царівна вийшла заміж. Весілля гуляли так само довго, як і в старшої.

А по весіллі проводжали всіх аж до кордону. Цього разу наймолодша царівна знову залишилася сама вдома, вдавши, що захворіла. Садівників слуга теж захотів повеселитись, як і всі царські слуги. Та веселитися він міг тільки зі своїм конем. Покликав він його, одягнув «Зоряне небо», розпустив свої золоті кучері й почав гарцювати в саду.

А то якось поїхав він на полювання і взяв з собою усіх бояр та придворних. Наймолодша царівна знову залишилася вдома.

Фет-Фрумос узяв одяг із сонцем на грудях, місяцем на спині і двома зірками на плечах, сів на коня й почав гарцювати в саду.

Наймолодша царівна ставала сумнішою з дня на день. Вирішив цар і її видати заміж. Та вона й слухати не хотіла ні про яких женихів-царевичів. Тоді цар покликав радників і запитав, як йому бути.

Вони порадили йому побудувати вежу з брамою внизу. Хай через цю браму пройдуть усі царські та боярські сини. А царівна хай кине золоте яблучко в того, хто їй найбільше сподобається.

Так і зробили. По всьому світу оголосили царське рішення. І от через браму вежі пройшли вже всі царевичі та всі боярські сини, проте дівчина так ні в кого й не кинула золотого яблучка. Дехто вже думав, що царівна взагалі не хоче виходити заміж, але один старий боярин порадив, щоб через браму пропустили й простих людей.

Тепер через ворота пройшли і садівник, і головний кухар, і стражники, і слуги, і кучери, і наймити. Та все даремно: дівчина нікого не вибрала. Стали питати, чи всі вже пройшли. Відповіли, що не пройшов тільки садівників слуга.

— Хай і він пройде! — звелів цар.