Казки народів світу
- Автор: автор Невідомий
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00620-7 (укр.)
- Переводчик: Ирина Сидоренко
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки народів світу». Краткое содержание книги:
Сборник включает избранные сказки народов мира. Большинство из них выходило в издательстве «Вэсэлка» в разные годы.
Редактори-упорядники Ірина Сидоренко, Володимир Романець
Передмова Ірини Сидоренко
— Я чув, що ви пташину мову знаєте, можете з птахами розмовляти. А вони ж звідусіль новини приносять. То, може, ви чули щось про місто з цілющою водою?
Мисливець відповів, що про таке місто не чув нічого. А втім, треба ще в птахів поспитати: вони по всіх усюдах літають, для них ні кордонів, ні перепон нема, то, може, десь таке диво й бачили.
Скликав мисливець усе птаство й запитав, чи хто-небудь не бачив міста, у якому є цілюща вода.
— Ні, не бачили, — в один голос відповіли птахи.
Засмутився царевич, похилив у зажурі голову. Аж тут маленька пташка обізвалася:
— Може, престарий орел щось про те місто знає. Його тут нема. Він уже не може літати, через те й залишився в лісі.
Зрадів царевич, подалися вони вдвох із мисливцем до престарого орла. Той сидів у лісі, важко опустивши крила. Мисливець запитав його, чи він часом не бачив десь міста, у якому є цілюща вода.
Орел на те відповів:
— Лише один раз, відколи я живу, мені доводилося пролітати над ним. А щоб дістатися до цілющої води, треба взяти з собою дванадцять печених баранів, два віники й один мотузок.
І орел розповів, що вхід до цього міста охороняють дванадцять страшних левів. Стоять вони в брамі на мосту, і як тільки хтось поткнеться на міст, ці леви накидаються на нього й умить роздирають. А щоб вони пропустили в місто, треба кожному дати печеного барана. А в місті дві служниці з вулиць сміття руками згрібають — вони так і пориваються чорними пазурищами видерти людині очі. Щоб власкавити їх, треба їм дати віники. Трохи далі служниця косою витягає воду з криниці — поливає місто. їй треба дати мотузок, то й не буде чіплятися. Але й це ще не все: воду брати потрібно якраз в обідню пору, коли цариця спить найміцнішим сном і нічого не чує, бо інакше лиха не минути. А як зачерпнув з криниці води цілющої — тікай мерщій і не оглядайся!
Коли царевич почув це, він узяв орла на сідло до себе й помчав чимдуж на корабель. І поплив далі морем. Чимало днів отак плив і все орла годував, щоб він сили набрався. Аж раптом перед ним знову гора якась виросла.
Орел тоді і каже:
— Я полечу подивлюся, що воно й як.
Піднявся орел під самісінькі хмари, покружляв над містом, роздивився добре й вернувся назад на корабель.
— Вирушати завтра, — порадив він, — треба рано-раненько, щоб до обіду вже бути біля міської брами.
Наступного дня, щойно взялося на світ, вони встали, хутенько зібралися й рушили в дорогу, а до обіду були вже під містом. Тут царевич роздав слугам усе, що треба, і повів їх до міської брами. Тільки ступили вони на міст, а їм назустріч — дванадцять страшенних левів з роззявленими пащами. Але слуги скоріше кинули кожному печеного барана, і леви, допавшись до їжі, уже не звертали уваги на подорожніх.
У місті дві служниці згрібали сміття руками. Як побачили чужинців, то так і кинулися їм до очей. Та слуги скоріше дали кожній по вінику, й вони заспокоїлися.
Пішов царевич зі слугами далі й побачив колодязь. А з нього служниця витягала косою воду. Тільки помітила їх, так і приснула люттю. Але вони їй кинули мотузок, і вона дала їм спокій. Тоді слуги, не гаючись, набрали цілющої води з криниці й понесли на корабель. А царевич тим часом до палацу подався, щоб на царицю глянути. Зайшов туди й бачить: спить вона міцним, непробудним сном. Царевич підкрався навшпиньки до неї, поцілував її, зняв з правої руки перстень — та й швидше назад. Сіли на корабель він та його слуги й попливли додому.
Коли вони були вже далеко, цариця пробудилася, оглянулась і все зрозуміла. Вискочила зі своєї кімнати та й до служниці, яка воду набирала:
— Ти сяка й така, стільки років вірно служила мені, а тепер зрадила!
Служниця на те відповіла їй:
— Я стільки років служу тобі, і ти ніколи не дала мені мотузка воду витягати, а він, тільки прийшов, одразу дав.
Тоді цариця кинулась до тих служниць, які сміття згрібали, та й ну кричати на них:
— Ви сякі й такі, стільки років вірно служили мені, а тепер зрадили!
Служниці стали оправдовуватися:
— Ми стільки років тобі вірно служимо, і ти нам ніколи не дала віника, а він, тільки прийшов, одразу дав.
Нарешті цариця побігла до левів і теж почала дорікати їм:
— Ви сякі й такі! Що ви наробили? Стільки років вірно служили мені, а тепер зрадили!
А леви їй відповіли:
— Ми стільки років тобі служимо, і ти нас ніколи як слід не нагодувала, а він, тільки прийшов, дав кожному печеного барана.