Казки народів світу

— Саме тепер, — сказав він, — через кілька днів твоєму синові Войнічелу виповниться стільки років, що його можна посилати на війну! Він служитиме нашій королеві. Він здобуде для неї нові багатства, а сам загине. Зрозуміла? Загине на полі бою!

— Загине? Мій Войнічел загине? — заламала мати з горя руки. — А моя дівчинка Гарнікуца? Що станеться з нею?

— Вона в золотих покоях королеви. Разом з іншими викраденими рабинями вона тче полотно, щоб збільшувати багатства королеви.

Два дні й дві ночі плакала мати, благаючи Безжалісного. З її сліз біля палацу утворився ясний та чистий струмок, і води його потекли вниз. На третій день, коли Войнічела разом з іншими хлопцями мали посилати на війну, сторож відчинив мідні ворота й сказав матері:

— Королева передала — вона згодна відкласти похід хлопців на війну, якщо ти віддаси їй своє материнське серце.

— Віддам! — прошепотіла мати. — Аби тільки мій син не йшов на війну грабувати й убивати людей…

Вона вирвала серце з грудей і віддала його.

Сторож зареготав, задоволений з того, що вдалося обманути жінку: вирване серце не рятувало сина від походу. Він схопив серце матері й поніс його Богації. Королева на радощах звеліла кинути серце до інших скарбів.

А вимучене серце, сповнене великою материнською любов’ю, стало так гаряче гріти, що від його тепла розтопилися всі кайдани невільників і розвіявся отруйний запах. З відімкнутих темниць вийшли хлопці й дівчата. Вільні й радісні, вони збиралися в розкішних садках.

Побачивши це, королева перелякалась і разом із своїми прислужниками сховалася в потаємному підземеллі.

На місці, де мати вирвала своє серце, виріс величезний кущ троянд, усіяний прегарними квітами. Попід кущем тік струмок материнських сліз. Тут і зустрілися Войнічел та Гарнікуца. Відколи вони були в палаці, не бачили одне одного. Тепер вони не могли наговоритися, розповідаючи про себе та згадуючи матір… Брат і сестра так і заснули біля куща, думаючи про матір.

Схилившись над головами Войнічела й Гарнікуци, трояндовий кущ пестив їхні обличчя й ніжно шелестів. Той шелест перетворювався в хвилюючі слова, що лилися у вуха братові й сестрі.

І діти проснулися. Войнічел заграв на ріжок і всім, хто підходив на цей клич, розповідав про те, що почув від троянд.

Запалені справедливим гнівом, викрадені сини озброїлися мечами, що готувала для них Богація, і зайшли в палац. Хлопці знищили королеву, Безжалісного та усіх її прислужників і вщент зруйнували все королівство Богації. На місці золотого палацу виникла родюча земля.

Потім Войнічел із побратимами пішов у наступ проти Холоду, Голоду й Спраги. Водночас хлопці шукали живої води, щоб повернути життя матері.

У довгих походах і в тяжкій боротьбі вони знайшли всіх потвор і знищили їх. Не знайшли тільки живої вода. Тому, незважаючи на перемогу над злом, люди були похмурі й невдоволені.

Тим часом трояндовий кущ перемінив свої квіти на червоні плоди, що падали з гнучких гілок у ясний та чистий, як сльоза, струмок, і хвилі несли трояндове насіння по всіх усюдах світу.