Таємна троянда

Тоді найстарший зі старців сказав по-французькому доглядальниці, схиленій над ліжком:

— Мусить бути ще одне ім’я, якого вона нам не назвала, бо вона шепотіла якесь ім’я, поки дух її покидав тіло.

А доглядальниця відповіла:

— Вона просто шепотіла ім’я одного художника-символіста, в якого була закохана. Він не раз бував на зібраннях, які називав чорною месою, і навчив її бачити видіння і чути голоси. Вона познайомилася з ним кілька місяців тому, і відтоді ми не мали спокою через її розмови про видіння та голоси. Гай-гай! Оце ж тільки минулої ночі і мені наснилося, що біля мого ліжка стоїть рудобородий і рудоволосий чоловік в червоному одязі. В одній руці він тримав троянду, а другою рукою обривав з неї пелюстки, і ті розлітались по кімнаті й перетворювались на прекрасних людей, які почали повільно танцювати. Коли я прокинулася, то аж горіла вся в гарячці від жаху.

І це все, що розповіли мені стáрці, а обмірковуючи їхні слова та їхнє мовчання, їхній прихід і відхід, я майже переконаний, що якби я вийшов з дому вслід за ними, то не побачив би на снігу ані сліду. Мабуть, хай там що можна говорити, вони самі й були безсмертними: безсмертними демонами, які прийшли, аби з певною метою, якої я не розумію, втовкмачити мені в голову небилицю. Хай хто вони, а я став на путь, яка поведе мене геть від них та від Ордену Алхімічної Троянди. Я вже не живу хитромудрим і зарозумілим життям, а прагну розчинитись у молитвах та печалях людських. Найкраще мені молиться в убогих капличках, де мене зачіпають ворсисті пальта, поки я стою навколішках, а коли молюся про захист від демонів, то повторюю молитву, складену хтозна-скільки століть тому, аби допомогти якомусь бідному ґелові чи ґелці, котрі потерпали від тієї самої напасти, що й я.