Таємна троянда

Друга книга зветься Lex Secreta[143] й описує те, що справді надихає на дії, єдине Вічне Євангеліє, а закінчується вона видінням, яке явилось Йоахимові Флорському серед гір Ла-Сіли[144]: він побачив своїх учнів, які сиділи на престолах у високій небесній блакиті й голосно сміялися тим сміхом, який нагадував шелестіння крил Часу: Cœlis in cœruleis ridentes sedebant discipuli mei super thronos: talis erat risus, qualis temporis pennati susurrus.

— Я мало що знаю про Йоахима Флорського, — відказав я, — хіба те, що Данте оселив його в Раю серед великих учених мужів. Якщо він дотримувався такої незвичайної єресі, то я не розумію, як чутки про це не досягли вух Данте, адже Данте не мирився з ворогами Церкви.

— Йоахим Флорський відкрито визнавав авторитет Церкви й навіть просив, щоб його оприлюднені праці та ті, які мали бути оприлюднені на його бажання посмертно, підлягали папській цензурі. Він вважав, що ті, чиї твори покликані жити у віках і не нести одкровення, — діти, а Папа — їхній Отець, а тайкома він учив, що деякі інші автори, число яких дедалі зростає, обрані не для того, щоб жити у віках, а для того, щоб відкривати приховану сутність Бога, а вона і в кольорі, і в музиці, і в ніжності, і в солодких пахощах, — і що такі автори не мають іншого батька, крім Святого Духа. Так само, як поети, художники й музиканти працюють над своїми творами, вибудовуючи їх із матеріалу не лише узаконеного, а й беззаконного, якщо він утілює безсмертну красу, — так і ці діти Святого Духа працюють кожен у свою пору, звернувши очі до осяйної субстанції, яку Час засúпав непотребом творення; світ-бо існує лише для того, аби бути оповіддю, зверненою до прийдешніх поколінь, а жах і втіха, народження і смерть, любов і ненависть, а також плід Древа — це лише інструменти того найвищого мистецтва, завдання якого — відвоювати нас від життя і зібрати у вічності, мов голубів у голубнику.