Ідеальна незнайомка

Я дістала зі скриньки з прикрасами розірваний ланцюжок Еммі, поклала на столик у вітальні, гадаючи, що він потрібен поліції як речовий доказ. Шкода, що я не була достатньо обережною, схопила його голою рукою, коли знайшла, і, тримаючи в кулаку, вочевидь, замацала відбитки пальців, які на ньому могли залишитися.

Еммі мусили викрасти звідси. Видно, встряла з тим мутним покидьком Джеймсом Фінлі в якусь халепу. Поліція мусила з’явитися, а я – бути готовою до їхньої появи. Проте я очікувала, що Кайл спершу зателефонує.

Кайл піднявся на ґанок у супроводі двох чоловіків, один у формі, інший – як Кайл, у цивільному одязі, стриманий діловий стиль. Я впізнала обох: Кларк Іґан, той, що в перший день допитував мене в школі; і Келвін Додж, той переляканий юнак, що був у мене того дня, коли я знайшла ланцюжок. Додж – наймолодший із них, трохи невпевнений у собі. Я вийшла на ґанок, перш ніж вони встигли постукати в двері.

– Панно Стівенс.

Першим заговорив детектив Іґан. Додж привітався кивком голови. А Кайл одразу запитав:

– Можна ми оглянемо речі Еммі?

– Звісно, – сказала я, відступаючи вбік і запрошуючи гостей.

Я теж позадкувала всередину. Але, проходячи повз мене, Кайл навіть не глянув у мій бік, не всміхнувся, не торкнувся рукою талії.

– Покажете, де її кімната? – запитав він, і я просто остовпіла, надто довго кліпаючи очима.

Отже, це було для годиться. Отже, кожен грає свою роль, чітко розділяючи різні сторони життя.

– Двері ліворуч, – сказала я.

Кайл попрямував до кімнати Еммі сам, а Іґан залишився на ґанку, втупившись поглядом у ліс. Додж чекав ближче до виходу. Він тинявся по кухні та вітальні, розглядаючи кухонну стійку, канапу, телефон на стіні. Я бачила, як він усе сканує очима.

– Ось. – Я взяла ланцюжок Еммі й простягнула його Доджу. Він опустив погляд на кулон, а тоді дещо байдуже подивився на мене. – Ланцюжок, який я знайшла на задньому ґанку, – додала я.

– Я пам’ятаю, – кивнувши, сказав він і додав: – Мені шкода, – ніби долю Еммі вже визначено наперед.

Додж обмацав кишені, видобув поліетиленовий пакетик і розкритим простягнув до мене, щоб можна було покласти туди прикрасу. Сподіваюся, Додж протримається на цій роботі. Так виглядає, що вона йому щиро подобається, але боюся, в нього надто м’яка вдача для тривалої служби в поліції. Він ще на випробуванні.

Детектив Іґан просунув голову в розсувні скляні двері.

– Доноване, можна тебе на хвилинку? – Його голос відбився від стін, розрізаючи порожнечу.

Спершу я почула кроки, а за мить побачила Кайла.

Щось у голосі Іґана змусило мене піти за ними. Черевики гучно затупали дерев’яною підлогою в напрямку ґанку й далі вниз розтрісканими сходами. Іґан зауважив, як я рушила за ними, і подивився на Кайла запитальним поглядом.

– Там щось під сходами, – приглушеним тоном сказав Іґан, ніби натякаючи: «Це я не тобі, дівчинко».

– Що? – здивувалася я, малюючи в уяві найгірше. Завжди найгірше. Імпровізована могила. Мертве тіло.

Він не підвів на мене очей, але відповів: