Донор для небіжчика
- Автор: Левандовский Борис
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-83-3
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Донор для небіжчика». Краткое содержание книги:
— Мені спало на думку… може, існує можливість позбавити вас цього всього — адже це навіть не життя… це… може, варто хоча б…
Герман моментально відчув прилив люті, якого вже не міг контролювати; хребет палав розпеченим льодом. За мить до нього з новою силою повернулося бажання розірвати Лозинського на клапті.
— Я хочу сказати, — тим часом продовжував хірург, — вам нічого втрачати… Він же викачує всі ресурси вашого…
— Як би не так, Добрий Лікарю! Може, ти особисто бажаєш зайнятися мною?! — з жахливим резонансом проскрипіла істота…
Лозинський скривився від страшного болю у вухах.
…і зірвалася на ноги єдиним, ледь уловимим для людського ока рухом.
— Ось вона — улюблена пісенька всіх Лікарів!
Лозинський обережно глянув на збожеволіле чудовисько. І, здається, вперше по-справжньому злякався.
— У вас склалася про мене обманлива думка, — сказав хірург. — Я зовсім не пропонував зробити з вас піддослідну тварину…
— Мені набридло слухати твою балаканину, Добрий Лікарю! — проскрипіло чудовисько. — Будь вдячний і за ті дві зайві години життя, що тобі вдалося заробити!
І почало наближатися до Лозинського, але не кваплячись.
— Так… із чого й починалося… — мовив Лозинський, підводячись зі стільця. — Не хочеться вмирати сидячи… — у нього був приречений погляд людини, що зробила зненацька похмуре відкриття. Хірург тільки зараз відчув різкий кислий запах, джерелом якого була істота, з якою він провів у одній кімнаті майже дві години.
Лікар кинув погляд на викрутку, що валялася на підлозі… розуміючи, що його шанси боротися з цією людиноподібною твариною за останні сто двадцять хвилин зовсім не змінились.
— Навіть якщо ти заволаєш, як сотня мучеників, я матиму досить часу, щоб поспостерігати за твоїми корчами від початку й до кінця… — пообіцяло чудовисько і, немов знущаючись, легенько штовхнуло хірурга в груди вказівним пальцем, твердим і шорстким, як шматок металевої арматури.
— Шкода, що ти не здатний пригадати того дня, коли так здорово подбав про мене… восьме березня минулого року, Добрий Лікарю… Нічого, я обмежуся тим, що маю… адже це — чимало. Правда, Добрий Лікарю? Хоча, знаєш… — палець знову тикнувся у груди Лозинського, цього разу вже сильніше. — Взагалі-то, на всі ці сентименти мені абсолютно начхати!
— Восьме березня?.. — вражено пробурмотів хірург; його обличчя одразу набуло сірого відтінку.
— Що трапилось, Добрий Лікарю? Тобі зле? Може, валер’янки? — саркастично проскрипіла істота.
— Господи… не може бути… — лікар майже шепотів, але те, що колись було Германом, чітко чуло кожне його слово. — Так, восьме березня… хіба переплутаєш… Це були ви, звичайно… тепер я вас згадав… близько тридцяти… гострий перитоніт… Здається, Геннадій… чи Герман… — палець істоти знову наблизився до його грудей, але зненацька замер.
— Що це все означає, Добрий Лікарю? Схоже, ти згадав… іще щось? — зацікавлено мовив монстр.
Хірург спробував щось сказати, але зробити це з першого разу йому перешкодив клубок у горлі.
— Хлопче, тобі справді варто зробити те, заради чого ти сюди з’явився, — видавив він нарешті.
Перед поглядом хірурга зараз була зовсім інша картина — 8 березня 1989 року.
Душмани збили «стінгером» вертоліт, у якому перебував капітан медичної служби Фелікс Лозинський. Він перелітав у складі рятувальної групи з кабульського госпіталю в гори, де внаслідок довгих боїв було багато поранених. Льотчики зуміли посадити майже некеровану машину і протриматися до прибуття допомоги. Однак Лозинського важко поранило осколком гранати. Він утратив багато крові і його життя висіло на волосині. Після прибуття в санчастину врятувати могло термінове переливання крові. На щастя, вдалося швидко знайти власника необхідної першої групи, й головне — з негативним резусом. Донором був один із полонених «духів»…
— Роби свою справу, хлопче… тільки швидко… — мовив хірург уже голосніше.
— Ти знову морочиш мені голову, Добрий Лікарю? Тобі доведеться пояснити, що відбулося у твоїй сивій хитрій голові — бо я вб’ю тебе дуже повільно… — прохрипіла істота йому у вухо; в нього з раковин засочилися тоненькі струмки крові.
— Ти помирав… Германе. Найрідкісніша комбінація… часу не було… і потрібної крові теж… наша лікарня — не американський госпіталь із телесеріалу… Тепер зрозуміло?
— Ніііі! — істота схопила лікаря за волосся й різко вивернула його голову обличчям угору, хрускаючи шийними хребцями. — Ніі-і!