Донор для небіжчика
- Автор: Левандовский Борис
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-83-3
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Донор для небіжчика». Краткое содержание книги:
Герман у той час думав, що події могли скластися зовсім по-іншому, якби він випадково не зачепив книгу, що лежала на тумбочці. Реакція Лозинського викликала в нього цікавість. Він навіть захопився витримкою хірурга — зараз на обличчі лікаря відбивалося швидше здивування, ніж панічний страх.
— Однак… — нарешті, після довгої паузи мовив доктор, продовжуючи розглядати Германа, мов рідкісний експонат аномального зародка, заспиртованого у банці.
— Однак… — луною відгукнувся Герман. Лозинський укотре скривився від звучання його голосу й, не відриваючи очей від гостя, сказав, ніби коментуючи:
— І все… усе-таки переді мною жива людина… Не нормальна… змінена, але людина…
Герман промовчав.
Погляд Лозинського безупинно розглядав тіло Германа.
— Перш, ніж ви мене вб’єте… я можу вас про щось запитати? — І, не чекаючи відповіді, продовжив: — По-перше, що з вами сталось і яким чином ви досі живі? По-друге…
«Невже йому справді байдуже, прикінчу я його чи ні?» — здивувалося перше Я.
Не вір йому, він просто морочить тобі голову!..
— По-друге, як саме ви збираєтеся мене Вбити? Відірвете кінцівки? Розтрощите череп? Чи ще якось? Я не сумніваюся, що ви це можете… Я, мабуть, і оком не мигну, як це станеться, — Лозинський криво посміхнувся.
— Це зовсім не смішно, Лозинський! — різко відповів Герман.
— Що?! — обличчя лікаря витягнулось, але на ньому, як і раніше, не було й тіні страху. — Чорт… Отже, ви мене знаєте… й опинилися тут не випадково? — він опустив очі й потер перенісся великим і вказівним пальцями. — А я думав… Ну так — добрий лікар… Отже, вам потрібний саме я? — Лозинський глянув на Германа.
— Ви на диво проникливі.
— Стривайте, це означає… що колись я припустився серйозної помилки як лікар, так? З вами? Господи, але ж це неможливо! Гляньте на себе!..
Він запнувся, дивлячись на гостя, наче побачив його тільки тепер.
— Послухайте, — хірург знову взяв себе в руки. — Ви мене звинувачуєте… все ж поясніть. А потім робіть, що захочете. Я… — голос Лозинського зазвучав упевненіше. — Я багато разів бачив смерть — ні, не на операційному столі, я маю на увазі — свою смерть. На війні. І жодного разу не тікав від неї, хоч і був значно молодшим, — тому й не збираюся робити цього тепер. Тим більше, втекти від вас…
Він підсунув стілець і вказав Германові:
— Давайте сядемо й поговоримо. Звичайно, я надто довго займався лікарською практикою, щоб заявляти, що моя совість кристально чиста. Однак… у вашому випадку я навіть не уявляю, якою могла бути помилка! Швидше, це нагадує якийсь нелюдський експеримент чи дивовижну мутацію, але я ніколи не займався такими речами… Поясніть мені, зрештою!
Лікар підсунув собі інший стілець, мимоходом глянув на Германа й сів.
— Я ж сказав: потім — хоч четвертуйте мене. Але з’ясувати ці обставини — моє право, чорт забирай! Я присвятив порятунку людей — хоч би як пафосно це звучало — все життя… Ви навіть не уявляєте, наскільки ваше звинувачення…
— Добре, — кивнув Герман несподівано для себе самого, але продовжував стояти.
— Тільки ради Бога не стовбичте над душею, я цього жахливо не люблю, — сказав Лозинський із щирим роздратуванням. — Сядьте, нарешті. Якщо вам, звичайно, нічого не заважає на задниці…
…І захрипів від задухи — Герман здавив йому горло своєю жорсткою, як шматок скам’янілої деревини, рукою:
— Любиш глузувати, лікарю? Це був твій передостанній жарт… і зауваж: я не проти поговорити, але якщо ти викинеш іще хоч один фокус, я відірву тобі голову!
— Чч…орт!.. Мої перетинки… — прохрипів хірург. — Я впевнений, що оглухну задовго до цього…
Відпустивши його, Герман сів на стілець, хоча це йому справді було незручно.
— Випадково… не ви побували в Маркевича перед його смертю? — запитав лікар, потираючи долонею шию.
— Він помер? — здивувався Герман.
Лозинський відкашлявся.
— Отже, ви… Так, помер. За дуже дивних обставин. Кажуть, це був не віковий інфаркт… Натякали на вбивство…
— Продовжуйте.
— Взагалі-то, і справді, все виглядало дещо дивно: перед смертю він навалив цілу гору гівна… я маю на увазі, наклав собі в штани, мовби від переляку… Мене, взагалі-то, це не особливо дивує, крім того, експертиза справді виявила в його крові великий відсоток адреналіну. А на плечі знайшли величезну гематому — немов хтось із неймовірною силою стиснув його. Зважаючи на все, плече ледь не вилізло із суглоба, половина зв’язок була порвана…