Донор для небіжчика
- Автор: Левандовский Борис
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-83-3
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Донор для небіжчика». Краткое содержание книги:
— Я — твій донор…
Істота штовхнула лікаря, і той упав на підлогу разом зі стільцем.
Те, що було колись Германом, зайшлося нестерпним для людського вуха скреготом — воно сміялося.
Кров заюшила струмком з обох вух Лозинського. Той намагався закрити їх долонями; червоні струмки, просочуючись між пальцями, стікали на паркет.
Монстр раптово замовк і відступив назад.
— Прощай, лікарю…
Лозинський піднявся на лікті; на блідо-сірому обличчі яскраво-червоними плямами розмазалася кров, очі безладно металися по кімнаті.
— Тепер ти теж знаєш…
Лозинський знепритомнів, і його голова глухо вдарилась об паркет…
Частина III
Мешканці ночі
Розділ 1
Проза життя
Сіре тільце пацюка безшумно прослизнуло біля обличчя чоловіка, що спав на старому матраці, розстеленому на бетонній підлозі малюсінької будки. Пацюк підбіг до лівої руки, що звисала на підлогу; його маленький носик зарухався в такт акуратним прямим вусам. Потім тваринка завмерла, спрямувавши нерухомий погляд чорних очей-намистинок на руку чоловіка, й легенько торкнулася до неї мордочкою. Той розплющив сонні очі.
«А, це ти…» — буркнув він. Пацюк нетерпляче засмикав коротким хвостом.
«Зараз…» — чоловік сів (кінський волос видав під ним тихий скрип), кинув короткий погляд на старий механічний будильник «Слава», що цокав у кутку комірки на дерев’яному табуреті, й відкрив прямокутну дерев’яну шухляду, яка стояла біля «дивана».
Чоловік забрав із чола пасмо довгого давно не митого волосся, спостерігаючи, як пацюк жадібно хапає з підлоги свою вечерю: ковбасні шкірки і шматочки злиплої гречаної каші.
У підвалі було тихо, тільки звичайний фон: дзюркіт води в трубах та какофонія з перших поверхів — людські голоси, сміх. Усе це звучало розмито і приглушено, немов доносилися з поверхні радісної, освітленої сонцем землі у величезний, схований глибоко під корінням дерев темний склеп. Балаканина й музика з телевізорів, виття пральної машини…
Що ж, скоро — ніч, і це означає, що він, принаймні до ранку, може ні про що не хвилюватись. Звичайно, якщо чергова вилазка пройде успішно. Чоловік відійшов від дверей і знову присів на матрац, дивлячись, як пацюк закінчує свою квапливу вечерю.
Крихітну кімнатку, три на два метри, висвітлювала малопотужна лампочка, хитромудро з’єднана прямо з оголеними проводами під низькою стелею. Центр комірки займав матрац, на дерев’яному табуреті цокав будильник із проржавілим корпусом і самотньою годинниковою стрілкою. В кутку біля дверей — гардероб: кілька светрів, потерті джинси, шкарпетки й одна змінна сорочка. Втім, щось підказувало, що власник не дуже давно приєднався до тих, кого в суспільстві називають бомжами.
Залишивши після себе залишки розкришеної вечері, Щурик швидко облизався, підбіг до дверей і пошкрібся лапкою. Вичекав секунд п’ять і пошкрібся знову. Чоловік неохоче встав із матраца, скинув гачок із петлі — не супер захист від раптового вторгнення, однак менше шансів прокинутися від удару по голові каблуком черевика чи уткнутися носом в ошкірену морду скаженого собаки. До всього треба бути готовим, якщо ти бездомний бурлака.
Молодий пацюк сірою тінню вислизнув надвір.
Три місяці тому, опинившись у цьому підвалі, молодий чоловік першим ділом прибив кимсь забутою хокейною ключкою величезного пацюка — його маму. А потім помітив, що під її тілом рухається вціліла крихітна сіра грудка. Він знову замахнувся і… зрозумів, що не зможе.
Потім він узявся його виходжувати і спостерігав, як Щурик неймовірними темпами перетворюється із шустрого дитинчати на дорослу істоту. Звикнути до його специфічного запаху виявилося не так важко, як думав.
А одного разу раптом зрозумів, що Щурик — став його родиною…
Чоловік повернувся на матрац і підрахував, скільки часу має ще на байдикування до того моменту, коли зможе залишити підвал непомітно. Поки що ніхто з мешканців не підозрював про його присутність.
Поки що.
Усередині кострубато завовтузилась уже звична думка, що рано чи пізно, але його все одно знайдуть. І тоді в нього залишиться тільки два варіанти: податися на вокзал або приєднатися до групи справжніх досвідчених бомжів — у середовище, де він просто не виживе. Бо він не один із них, бо… він лише випадкова жертва зовсім дикої і безглуздої історії, що затягла його в непередбачений життєвий катаклізм — жертва Великої Недоладності…