Донор для небіжчика
- Автор: Левандовский Борис
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-83-3
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Донор для небіжчика». Краткое содержание книги:
Цією людиною збирався стати він сам.
Коли він повідомив дружині, що вирішив продати їхню однокімнатну квартиру, вона бурхливо й рішуче запротестувала.
Він же переконував, що іншого виходу в них просто не існує. Описував, які майже безмежні можливості їм це може дати. Говорив про вічні митарства в пошуках заробітку й ті жалюгідні гроші, що він приносить. Хіба їй не набридло щодня ламати голову, що приготувати на обід (вечерю, сніданок) зі жменьки ячної крупи та кількох картоплин? Заощаджувати на транспорті? Задихатися в боргах? І в них, особливо тепер, коли вона на сьомому місяці, з’явилася можливість усе змінити. І так далі… Подібного красномовства він сам від себе не очікував.
Або вони скористаються цією усмішкою фортуни, або дуже скоро для них настане кінець світу. А квартиру вони, зрозуміло, куплять знову — можливо, навіть, дво- чи трикімнатну.
Дружина, зрештою, погодилась.
Усі наступні події замиготіли, наче в божевільному калейдоскопі…
До кінця травня квартира була продана, борги роздані, усно домовлено про тимчасове житло. Вони залишалися ще на старій квартирі, коли вранці 28 травня до них з’явився діловий партнер Ігоря й оголосив про надзвичайно вигідну угоду, яку боявся упустити. Сума, яку планувалося пустити в діло, без оформлення документів перейшла з рук у руки. Новоспечений партнер попрощався, і більше вони його ніколи не бачили.
Потім була божевільна ніч, коли той не з’явився в домовлений час; телефонні розмови з його дружиною, якої Ігор ніколи не бачив і яка безбарвним голосом повідомила, що чоловік загинув у автокатастрофі, а вона ні про які справи і гроші не знає… Дві доби, прожиті, немов у пеклі… Похорон партнера, що не відбувся… Він з’явився туди для пояснень із вдовою і був жорстоко побитий кимось із родичів покійного, коли довів її до істерики своїми вимогами повернути гроші… Ранок наступного дня, коли замість Олександри на подушці лежала записка, в якій повідомлялося, що вона їде до матері на Урал із усіма грошима, що залишилися в них, і шкодує про роки, прожиті з таким недоумком, як він… День, коли мали з’явитися нові власники квартири, і він, не чекаючи їхнього приходу, просто вийшов на вулицю й побрів у випадковому напрямку, бо йти йому було нікуди…
Надвечір він опинився на лавці в парку, бо втомився від безцільної ходьби, був голодний і хотів пити. Там просидів до ночі, тупо спостерігаючи, як згущуються тіні між деревами, і слухаючи високий дзенькіт у пустій голові.
Він зробив із кулька з одягом імпровізовану подушку й ліг на лавку, здобуваючи перший бездомний досвід. Ігор крутився на твердих дерев’яних брусках хвилин сорок, відчуваючи, як наростає біль у всьому тілі (особливо у місцях, що не зажили після бійки на цвинтарі), й вирішив переміститися на траву. Придатне місце він знайшов метрів за шість-сім від лавки; світло паркового ліхтаря туди не діставало: він лише зараз зрозумів, що виставляв себе на огляд випадковим перехожим, коли влаштувався на попередньому місці…
Раптом його погляд щось зачепив, серце закалатало майже біля горла… Здається, легкий вітер щойно поніс по землі якийсь дивний кольоровий папірець… Йому здалося, що це гроші — п’ятдесят, а може бути, і сто гривень!
Він зірвався з місця й кинувся ловити цю здобич. Трохи пом’ятий аркушик розмірами справді нагадував грошову купюру, та все ж на його долоні лежав кольоровий рекламний листок…
Він розчаровано сплюнув, зім’яв ідіотський папірець і жбурнув у темряву.
А наступної миті побачив, що з-під підошви його черевика на нього дивиться кутик зеленого паперу з чітко помітною цифрою «5»…
Очистивши п’ятидоларову банкноту від налиплого гівна, Ігор засунув її в задню кишеню штанів. Він був абсолютно впевнений, що вранці знайде там або обгортку від шоколаду, або невдалу ксерокопію.
Потім повернувся до своєї постелі на траві і швидко заснув.
Наступні дні Ігор пристосовувався до свого нового статусу. Ночував у парках, постійно змінюючи місце. Збирати пляшки спочатку було соромно, він підробляв вантажником у магазині — й міг харчуватися в дешевій їдальні один раз на добу. Іноді — двічі — виручали п’ять доларів, знайдені в перший пам’ятний день його бродяжництва.