Донор для небіжчика
- Автор: Левандовский Борис
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-83-3
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Донор для небіжчика». Краткое содержание книги:
Так, саме так.
Катастрофа його життя почалася із зовсім незначного дріб’язку — …
… шнурівки, що розв’язалася, на черевику, ха-ха!
Причому, навіть не на його черевику — нещаслива шнурівка звисала двома кінцями до землі, як вуса флегматичної рибини, із взуття чоловіка років сорока-сорока п’яти, на вигляд військового в цивільному, що стояв поруч із ним на зупинці й чекав рейсового автобуса. Було близько половини на восьму ранку в понеділок п’ятого квітня 1999 року.
Чоловік не підозрював про розв’язану шнурівку на черевику. Він курив смердючу дешеву цигарку без фільтра й час від часу струшував попіл собі під ноги.
Під’їхав автобус, і його задні двері відчинилися прямо перед ними. Чоловік, схожий на військового в цивільному, рушив до них першим… точніше, збирався — тому що заточився, змахнув руками і впав. Кілька людей засміялись.
Одночасно з цим Ігор почував, як щось смикається під підошвою його взуття і, натягаючись, намагається вирватися, немов хвіст маленького, але сильного звірка.
Першим, хто зрозумів ситуацію, був той же офіцер у цивільному. Він проігнорував протягнену руку допомоги Ігоря, уставши самостійно, потер забите чоло… і коротко вдарив Ігоря в лице. А потім, майже відразу, коли той почав хапати ротом повітря, — у вилицю.
Люди, що почали заходити в автобус, зменшили темп. Юрба вимагала видовища.
Ігор вибухнув. Почалася бійка. Він був років на п’ять чи сім молодший за військового в цивільному, але явно програвав у зрості й вазі. І ще, мабуть, в агресивності.
З юрби лунали підбадьорливі вигуки — в обох сторін з’явилися вболівальники.
Незабаром результати бійки вималювались на обличчях бійців: у Ігоря — два синці, розбитий ніс і налите кров’ю праве вухо; офіцер виглядав краще — розсічена нижня губа й лілова гуля на чолі.
На цьому все могло б і закінчитися, якби до зупинки не під’їхала міліцейська «лада».
Їх обох затримали. Однак офіцер зненацька заявив, що нічого особливого не трапилося і що жодних претензій до Ігоря він не має (подумати тільки! — він не мав до нього претензій!). І взагалі — він хірург, його чекають сьогодні дві складні операції, коротше, про його затримку не може бути й мови.
Затримали лише Ігоря…
Ось тут і почалася його карколомна смуга невдач.
Проклята шнурівка була тільки вихідним пунктом усіх наступних неприємностей.
Отже, його затримали, і це було жахливою невдачею (випадковість?).
Бо саме цього ранку він мав уперше вийти на нову роботу, якої добивався півроку, а з його спеціальністю — кресляр — це було зовсім непросто. Результат багатомісячного оббивання порогів проектних інститутів та інших установ. Робота була просто необхідна: їхні з дружиною борги вже становили значну суму й більшість кредиторів нагадували про себе, як стара болячка.
До того ж дружина була на шостому місяці вагітності.
Але вранці заповітного дня він опинився у відділенні міліції. Прекрасно розуміючи, що…
Після обіду до нього в камеру навідались, відвели його вмитися й привести себе в порядок, а потім… просто відпустили.
Тому він усе-таки з’явився на роботу 5 квітня. Правда, трохи запізнившись — майже на цілий робочий день і зі спухлою фізіономією та гарячково бігаючими очима.
Звичайно, його звільнили…
Про наступні кілька тижнів він навіть не хотів згадувати.
Щодня подавався на пошуки нової роботи (уже будь-якої) і щоразу повертався ні з чим. Убогі залишки засобів для існування невблаганно танули, а позичати більше йому ніхто не хотів. Стосунки з дружиною щодня гіршали.
Купуючи газету «Пропоную роботу», він швидко зрозумів: якщо ти не ентузіаст переконування в чому завгодно інших людей чи не професіонал високого рівня в модній, але специфічній галузі, то заробити на життя настільки ж реально, як стати мільйонером, завзято смикаючи за шнурок унітаза.
«Але ж інші якось викручуються!» — з гіркотою констатувала дружина, поглядаючи на свій кругленький живіт.
На початку травня, коли гроші остаточно закінчились (як і речі, які можна було ще продати), а живіт у дружини почав випирати вперед, ніби баскетбольний м'яч, захований під одягом, стало зрозуміло, що їх може врятувати тільки радикальний крок.
Далі все сталося само собою. Йому подзвонив давній знайомий і поцікавився, чи не знає він кого-небудь, хто міг би інвестувати суму в п’ять чи шість тисяч доларів у організовану ним справу з продажу-купівлі автомобільних запчастин. Запитання спершу викликало в Ігоря іронічну реакцію, але за секунду в його голові наче клацнув якийсь перемикач, і він сказав, що знає. Потім попросив передзвонити через два-три дні.