Переспівниця

— Все добре. Все буде гаразд, люба.

Ми сіли на уламок мармурової колони; я схлипувала, а Геймітч пригортав мене за плечі.

— Я більше не можу, — мовила я.

— Знаю, — сказав Геймітч.

— Я тільки й думаю, що буде з Пітою через те, що я згодилася стати Переспівницею! — випалила я.

— Знаю, — Геймітч дужче обняв мене.

— Ви помітили? Як дивно він поводився? Що з ним роблять?

Схлипуючи, я хапала ротом повітря, однак вичавила з себе ще одну останню фразу:

— Це я в усьому винна!

А тоді в мене почалася істерика, руку мені протяла голка — і світ поплив перед очима.

Мені дали якісь справді міцні ліки, бо прокинулась я аж на другий день. Однак мій сон усе одно не можна було назвати спокійним. Уві сні я блукала в темряві, лазила покинутими похмурими місцями. Розплющивши очі, я побачила Геймітча — він сидів у кріслі біля мого ліжка. Шкіра його здавалася неприродно блідою, а очі були налиті кров’ю. Я згадала про Піту — і знову затремтіла.

Геймітч нахилився і потиснув мені плече.

— Все гаразд. Ми спробуємо витягнути Піту.

— Що?

Нісенітниця якась!

— Плутарх вислав рятувальну команду. У нього є в Капітолії свої люди, і він гадає, що ми зможемо врятувати Піту, — сказав він.

— Чому ж ми не зробили цього раніше? — запитала я.

— Бо це дорого. Але всі погодилися, що в нашій ситуації треба діяти саме так. Такий самий вибір перед нами постав і на арені: зробити все можливе, щоб зберегти тебе. Ми не можемо втратити Переспівницю зараз. А ти не зможеш боротися, знаючи: хай що ти зробиш, це окошиться на Піті…— Геймітч подав мені чашку. — Ось, випий.

Повільно сівши в ліжку, я зробила кілька ковтків води.

— Що ви маєте на увазі, коли кажете «дорого»?

Геймітч знизав плечима.

— Буде викрито чимало людей, які працюють під прикриттям. Хтось може загинути. Але пам’ятай: хтось гине щодня. І справа не тільки в Піті: ми також спробуємо врятувати Енні для Фінея.

— Де він? — запитала я.

— Спить отам за перегородкою, йому також штрикнули заспокійливе. Потому як тебе приспали, він мов із ланцюга зірвався, — мовив Геймітч. Я ледь помітно всміхнулася. — Гарненькі зйомки вийшли: ви двоє зламалися, а Богзові довелося очолити місію з визволення Піти.

— Якщо операцію очолює Богз, тоді немає про що хвилюватися, — мовила я.

— О так, він головний. Обирали добровольця, і я теж махав рукою, але він удав, що не зауважив мене, — мовив Геймітч. — Бачиш? Він таки розсудливий.

Щось було не так. Надто наполегливо Геймітч намагався розвеселити мене. Це не в його стилі.

— А хто ще зголосився на добровольця?

— Гадаю, їх було семеро, — мовив Геймітч ухильно.

У мене стислося серце.

— Хто ще, Геймітчу? — не купилась я.

Геймітч зрештою здався.

— Ти сама знаєш хто, Катніс. Ти сама знаєш, хто зголосився першим.

Ну звісно, що знаю.