Дрозофіла над томом Канта [Роман]

Тепла вода ніжно стікає тілом. Заплющивши очі, насолоджуюся струменем, що б’є в обличчя, губи, груди. Тіло покидає втома, наповнююся легкістю, таке враження, ніби моє внутрішнє почування повертається в юність. Прийнявши душ, падаю на диван із книжкою, але чтиво не йде. У кімнаті холодно, одягаюся тепліше.

Несподівано озивається телефон, від його пронизливого та гучного дзвінка щоразу здригаюся. Оля з Брюсселю. Спершу її голос радісний, але з кожною хвилиною стає сумнішим. Оля важко стогне і зітхає, мабуть, через мої ліниві і скупі відповіді.

— Куди пропав? — чую відсторонений голос, ніби його змусили вимовити запитання. Як завжди дратуюся від цього голосу, від нудних інтонацій, порожніх беззмістовних речень, банальних зітхань. Оля прагне побачитися, каже, що часто думає про мене, що серед незнайомих людей і в чужій країні їй дуже самотньо.

— Навіщо? — несподівано запитую й одразу прикушую язика, бо це вийшло механічно — ніби мимоволі.

Кидає слухавку.

Ночі все далі суворішають, батареї холодні, парове опалення увімкнуть лише з другої половини жовтня. Снігу поки нема, але ніс уже червоний. Несподівано прокинувся, згадавши про тебе, маленька дівчинко. Від холоду ніби загострюється почуття самотності, тіло меншає, сконцентровується на собі свідомість і навколишній світ ще більше стає чужим і непривітним. Можливо, це тільки через клятий холод? Має ще прийти останнє тепло, лагідне й повільне, ніби непомітне, останнє тепло перед сухим і неприємним листопадом. Найбільше не люблю середину осені, коли приходить перший дикий холод, значно аґресивніший від зимового. Його треба перетерпіти — це єдина неприємність між двома великими й прекрасними осенями: ранньою, сонячною, щедрою на овочі та фрукти, і пізньою — передзимовою, напівсонною, коли дерева стоять звільнені від золотисто-червоного листя, що укриває поверхню землі, і двірники нещадно згрібають його в купи й спалюють. Лише ностальгійний запах диму нагадує про їхнє нещодавнє існування. О такій порі мені кортить бути на свіжому повітрі, на вихідні я люблю вештатись у затінку дерев Голосіїва, де не чути шуму транспорту з проспекту.