Квентін Дорвард
- Автор: Скотт Вальтер
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: А. О. Білецький
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Квентін Дорвард». Краткое содержание книги:
Друга половина XV століття у Франції — час королювання Людовіка XI — є епохою останньої вирішальної і запеклої боротьби короля з феодалами, наймогутнішим з яких був тоді герцог Бургундський Карл, званий Сміливим. Обидві ці історичні особи — і Людовік XI і Карл Сміливий — є головними дійовими особами в романі «Квентін Дорвард», дія якого відбувається близько 1468 року — того періоду, коли боротьба короля з феодалами була ще в самому своєму розпалі і розв'язання її для обох сторін було ще далеко не ясне.
— Ви тільки послухайте цього дурного хлопця! — сказав Лезлі. — Він завжди так. У нього на все є готова відповідь і заперечення. Мене дивує, звідки він цього набрався. Ніколи в житті я не міг пояснити, чому я роблю так, а не інакше, за винятком тих випадків, коли я їм, бо голодний, або коли я роблю перекличку чи щось таке, чого вимагає від мене моя служба.
— А скажіть, будь ласка, шановний пане, — спитав королівський цирульник, дивлячись на нього примруженим оком, — чому саме ви робите перекличку?
— Бо так мені наказує наш командир, — відказав Балафре. — Присягаюся святим Егідієм, я не знаю іншої причини, крім наказу! Коли б він наказав це Тайрі або Кеннінгемові, то вони зробили б те саме.
— Ось вам цілком правильне пояснення з військової точки зору! — проказав Олів'є. — Але, пане Балафре, вам, напевне, приємно буде знати: його величність настільки задоволений з поведінки вашого племінника, що сьогодні після обіду бажає дати йому певне доручення.
— Йому? — вимовив Балафре дуже здивований. — Ви, мабуть, хочете сказати — мені?
— Ні, я хочу сказати тільки те, що сказав, — заперечив Олів'є лагідним, але рішучим тоном. — Король має щось доручити вашому племінникові.
— Як це? Чому? З якої речі? — не розумів Балафре. — Чому він обрав для цього хлопця, а не мене?
— Я можу лише послатися на те, чим пояснювали свої вчинки ви, пане Балафре, — такий наказ його величності. Але, — додав він, — коли мені дозволено догадуватися, то, напевне, та справа більш личить такому юнакові, як ваш племінник, ніж такому досвідченому воїнові, як ви, пане Балафре. Отже, з наказу його величності, забирайте, молодче, вашу зброю і йдіть за мною. Візьміть з собою аркебуз, бо ви стоятимете на варті.
— На варті! — вигукнув дядько. — Чи ви певні того, що кажете, пане Олів'є? Для внутрішньої варти замку завжди призначають тих, хто, як я, вже прослужив дванадцять років у нашому почесному корпусі.
— Я цілком певен, що правильно зрозумів наказ його величності і більше не можу зволікати його виконання, — сказав Олів'є.
— Але мій племінник навіть ще не вільний лучник, а лише зброєносець, який служить під моєю командою.
— Вибачайте, — заперечив Олів'є, — півгодини тому король зажадав список лучників і записав його в гвардійці. Будьте ласкаві допомогти своєму племінникові одягтися й озброїтися на варту.
Балафре, який був не лихої вдачі і навіть не такий, щоб дуже заздрити іншим, швидко почав споряджати свого племінника й навчати його, як треба поводитися на варті. Але він не міг утриматись від вигуків здивування з приводу того щастя, яке так скоро випало юнакові.
— Такого ніколи раніш не було в шотландській гвардії, принаймні протягом моєї служби, — казав він. — Йому напевне доручать вартувати біля папуг та павичів, яких недавно венеціанський посол подарував королю. Інакше й не може бути, бо саме така справа личить безбородому хлопцеві, — тут він підкрутив свої пишні вуса. — В усякому разі я радий, що для цього призначено мого любого племінника.
Маючи гострий, кмітливий розум і палку уяву, Квентін надавав цьому ранньому виклику перед королівські очі великого значення. Йому здавалося, що король бажає відзначити його, і серце хлопця радісно забилось на думку про швидке підвищення. Він вирішив уважно стежити за кожним словом і рухом свого провідника, бо йому здавалося, що їх часто треба розуміти в протилежному значенні, — щось на зразок того, як ворожбити тлумачать сни. Він не міг не вітати себе самого за те, що нікому нічого не сказав про випадок під час полювання, і надалі вирішив (що було дуже розсудливим для такої молодої людини): поки він дихає повітрям цього похмурого й таємничого двору, тримати свої думки під замком, а язик за зубами.
Незабаром усі його приготування закінчилися і з аркебузом на плечі (в шотландській гвардії дуже рано було введено вогнепальну зброю замість великого лука, яким шотландці ніколи не володіли досконало) він пішов з казарми за паном Олів'є.
Дядько довго дивився йому вслід з подивом і цікавістю; і хоч у думках чесного воїна не було ні заздрощів, ні злобливих почуттів, усе ж таки відчуття кривди й ураженого самолюбства бентежило його радість, яку він відчував з нагоди щасливого початку кар'єри свого племінника. Та ось Балафре багатозначно похитав головою, потім відчинив потайну шафу, дістав звідти «чобіток» доброго старого вина, збовтнув, щоб подивитися, скільки його там лишилося ще, налив кубок і випив одним духом. Після цього він якнайзручніше влаштувався у великому дубовому кріслі і ще раз повільно похитав головою. Це, очевидно, так заспокоювало його, що він продовжував хитати головою, наче іграшковий мандарин, поки не поринув у глибокий сон, з якого його збудив сигнал до обіду.