Квентін Дорвард
- Автор: Скотт Вальтер
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: А. О. Білецький
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Квентін Дорвард». Краткое содержание книги:
Друга половина XV століття у Франції — час королювання Людовіка XI — є епохою останньої вирішальної і запеклої боротьби короля з феодалами, наймогутнішим з яких був тоді герцог Бургундський Карл, званий Сміливим. Обидві ці історичні особи — і Людовік XI і Карл Сміливий — є головними дійовими особами в романі «Квентін Дорвард», дія якого відбувається близько 1468 року — того періоду, коли боротьба короля з феодалами була ще в самому своєму розпалі і розв'язання її для обох сторін було ще далеко не ясне.
— Ти жахливий безбожник, Дюнуа! Хіба можна отак базікати про святе таїнство шлюбу, — відповів Людовік жартома. — Але до біса розмови!.. Он там уже, здається, вигнали із лігва кабана… Спускайте собак, ім'ям святого Губерта! Кусь, кусь його!
— Тра-ля-ля-лі-ра-ля! — королівський ріг весело заграв лісом, і король поскакав уперед у супроводі двох-трьох гвардійців, серед яких був і наш приятель Квентін Дорвард. Але дивно, що, навіть захоплюючись улюбленою забавою, король, поступаючись перед своєю зловтішною вдачею, знаходив час подражнити й помучити кардинала де Балю.
Однією із слабостей достойного кардинала, ми вже згадували, було переконання, що він, незважаючи на своє незнатне походження і невисоку освіту, справжній рицар і придворний. І хоч кардинал не виходив на арену турнірів, як Томас Бекет[112], не вербував рекрутів, як Вулзі, але претендував на рицарську відвагу, якою вони обидва відзначалися. Він запевняв, нібито дуже любить войовничу забаву — полювання. Проте хоч яким був його успіх у декотрих дам, в очах яких його могутність, багатство і впливовість державного діяча могли надолужити вади його зовнішності та манер, благородним коням, на придбання яких він не шкодував грошей, було зовсім байдуже, що вони мають честь носити на своїй спині кардинала. Ці тварини шанували кардинала не більше, ніж його батька — погонича, мірошника чи кравця, який міг би позмагатися з сином у мистецтві верхової їзди. Король знав про це і, то підганяючи, то стримуючи свого коня, так роздратував коня кардинала, якого не відпускав од себе, проти його вершника, що їхня розлука стала неминучою. І в той час, як оскаженілий кардиналів кінь підстрибував і ставав дибки, так що їздець ледве тримався в сідлі, коронований мучитель почав розпитувати кардинала про різні справи й натякав, що хоче звірити йому деякі державні таємниці, про які кардинал ще так недавно дуже хотів довідатися.
Навряд чи можна уявити собі безглуздіше становище державного мужа, королівського радника, змушеного розмовляти з своїм королем, тим часом як кожен стрибок непокірливого коня загрожував йому страшним лихом. Пурпурове вбрання кардинала маяло на всі боки, і якби не глибоке сідло з високою лукою, то він давно б уже впав. Дюнуа реготав без упину, тоді як король, що по-своєму, зберігаючи серйозну міну на обличчі, розважався власними жартами, ніжно докоряв кардиналові за його нестримну пристрасть до полювання, яке так захопило його, що він не може навіть кілька хвилин присвятити справам.
— Я більш не хочу перешкоджати вашим розвагам, — додав король, звертаючись до переляканого кардинала і водночас підганяючи свого коня.
Перш ніж де Балю встиг вимовити хоч слово у відповідь, його кінь, закусивши вудила, помчався скаженим галопом, незабаром залишивши далеко позаду і короля, і Дюнуа, які поїхали повільніше, весело сміючись з нещасного державного мужа. Коли комусь з наших читачів доводилося їздити верхи (як доводилося і нам у свій час), то він знає, що відчуває людина, яку поніс кінь, і легко може уявити, наскільки було нестерпне, безглузде й небезпечне становище кардинала. Чотири ноги тварини, які вже зовсім не підкоряються ні волі вершника, ні самого скакуна, мчаться з такою швидкістю, що здається, ніби задні хочуть випередити передні; дві скарлючені ноги вершника, якими йому дуже хотілося б стояти на зеленій траві, тепер ще більше погіршують його тяжке становище, стискуючи боки коня; руки, які вже випустили поводи і вхопилися за гриву; тіло, яке замість того, щоб сидіти прямо в сідлі, зберігаючи центр ваги (як радить старий Анджело), або нахилитися наперед (як їздять ньюмаркетські жокеї[113]), лежить (скоріше ніж висить), мов лантух з зерном, звалений на спину коня і готовий щохвилини гепнутися на землю, — усе це робило картину досить смішною для глядачів, але далеко не приємною для виконавця. Але додайте ще деякі особливості одягу й зовнішності нещасного вершника — попівську рясу, чи блискучий мундир, чи там ще якесь незвичайне вбрання — і уявіть, що це відбувається десь на скачках, на параді або під час урочистої процесії в присутності натовпу глядачів, — отож, якщо нещасний не хоче стати загальним посміховищем, йому лишається тільки зламати собі руку чи ногу або, ще краще, просто розбитися до смерті; лише тоді його падіння викличе співчуття. Коротка пурпурова сутана кардинала, яку він одягав на полювання, червоні панчохи й червоний капелюх з довгими шнурами, що звисали з нього, робили ще кумеднішими ці вправи у верховій їзді.
112
Томас Бекет (1117–1170) — архієпіскоп Кентерберійський. Був призначений англійським королем Генріхом II на канцлера Англії, але згодом убитий вельможами з відома короля. Вважається католицьким святим.
113
Ньюмаркет — місто в Англії, де щороку відбуваються верхогони.