Квентін Дорвард
- Автор: Скотт Вальтер
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: А. О. Білецький
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Квентін Дорвард». Краткое содержание книги:
Друга половина XV століття у Франції — час королювання Людовіка XI — є епохою останньої вирішальної і запеклої боротьби короля з феодалами, наймогутнішим з яких був тоді герцог Бургундський Карл, званий Сміливим. Обидві ці історичні особи — і Людовік XI і Карл Сміливий — є головними дійовими особами в романі «Квентін Дорвард», дія якого відбувається близько 1468 року — того періоду, коли боротьба короля з феодалами була ще в самому своєму розпалі і розв'язання її для обох сторін було ще далеко не ясне.
Ніжна, прекрасна музика долинала до нього мовби здалеку, уривками, то завмираючи, то зовсім стихаючи, то знову виникаючи. Музика, як і врода, ще більше зачаровує і захоплює нас, коли вона наполовину прихована, і наша уява має можливість домалювати все те, що здалеку нам видається не досить ясним; а в Квентіна було й без того досить причин, щоб давати волю своїй фантазії, коли музика стихала. Пригадавши розповіді товаришів свого дядька, а також сцену, яку він бачив ранком в аудієнц-залі, він тепер не мав сумніву, що сирена, котра так зачарувала його своїм співом, була не донька чи родичка неотесаного господаря таверни, як він насмілився подумати спочатку, а переодягнена й переслідувана графиня, та сама, заради якої королі і герцоги Ладні оголити мечі й кинутися в бій. Тисячі сміливих мрій, які могли народитися лише в голові романтичного і енергійного юнака в ту романтичну й багату на пригоди епоху, оволоділи ним і заполонили в його уяві дійсність чародійними картинами. Та раптом усі мрії Квентіна розсипалися на порох — груба рука схопила його зброю, і чийсь неприємний голос промовив біля самого вуха:
— Чи ба, хай йому біс! Пане зброєносцю, ви, здається, спите на варті!
Це був глухий, але виразний і насмішкуватий голос дядька П'єра, і Квентін, одразу отямившись, ладен був провалитися крізь землю з сорому й страху: замріявшись, він не помітив, як до нього підійшов сам король, пробравшись у кімнату, мабуть, через якісь потайні двері й прослизнувши вздовж стіни чи, може, за килимами, підкрався так близько, що мало не обеззброїв його.
Першим мимовільним рухом Дорварда було визволити аркебуз з рук короля, і він рвонув його так, що король аж похитнувся. Та враз він ще більше злякався, що, підкорившись інстинкту, який спонукає кожну сміливу людину чинити опір усякій спробі обеззброїти її, він насмілився вступити в боротьбу з самим королем і викликав у нього ще більше невдоволення, ніж досі недбайливим виконанням своїх обов'язків вартового. Збентежений цією думкою, сам не знаючи, що робить, Квентін узяв аркебуз на караул і застиг нерухомо перед королем, гадаючи, що смертельно образив його.
Людовік був тираном не стільки від природної лютості й жорстокості, скільки з холодного розрахунку й властивої йому недовірливості та підозріливості. Все-таки його вдачі були властиві зловтіха й безсердечність, що робили з нього деспота в звичайному спілкуванні з людьми, і він, здавалося, завжди почував насолоду, навіюючи страх: так було і цього разу. Проте тепер він задовольнився тим, що суворо поглянув на Дорварда і сказав:
— Послуга, яку ти мені зробив сьогодні вранці, спокутує недбайливість такого молодого солдата, як ти… Чи ти обідав уже?
Квентін, який гадав, що його відішлють до військового прево, а не вшанують таким компліментом, відповів дуже поштиво, що не обідав.
— Відпий хлопець, — сказав Людовік з ніжністю, не властивою його голосу. — Голод приспав тебе. Я знаю, що твій апетит — це вовк, і врятую тебе від цього лютого звіра, як ти врятував мене від кабана. Ти був скромний, і я дякую тобі за це. Але чи можеш ти ще потерпіти годинку не ївши?
— Хоч двадцять чотири, сір, — відповів Дорвард, — інакше я не був би справжнім шотландцем.
— Ну, не хотів би я й за ціле королівство бути тим пирогом, на який ти накинешся після такого голодування, — зауважив король. — Але зараз мова йде не про твій обід, а про мій. Сьогодні я запросив до себе на обід під великим секретом кардинала де Балю й того бургундця, графа де Кревкера, і хто знає, що може трапитися, — дияволові завжди є робота, коли вороги зустрічаються під час мирних переговорів.
Людовік замовк і про щось глибоко замислився. Побачивши, що король не поспішає говорити, Квентін, нарешті, наважився спитати, які ж будуть його обов'язки.