Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Можливе також існування еколого-економічного району в басейні Сіверського Дінця та Середнього Дону[307]. Всі зазначені райони мають досить високу щільність населення. На порівняно невеликих територіях зосереджено багато пам'яток осілості. Нарешті, основною галуззю економіки цих об'єднань було землеробство, а не скотарство. Але оборонні можливості Лісостепу значно поступалися військовому потенціалу кочовиків.

Ці особливості відбилися на відносинах між племенами Степу та Лісостепу. Мешканці Лісостепу після завоювання їх номадами стають об'єктом експлуатації кочовиків. Крім стягнення данини, пограбування та захоплення у полон під час походів на північ, номади широко використовували ремісничий потенціал лісостепових племен. По суті, лісостепові майстри забезпечували степовиків ремісничими виробами і передусім — продукцією металообробки. Невичерпним джерелом збагачення степовиків було захоплення у Лісостепу людей та продаж їх у рабство до грецьких міст. У IV ст. до н. е. работоргівля стає джерелом збагачення степових скіфів.

Таким чином, на зламі V—IV ст. до н. е. у Північному Причорномор'ї складалася економічна система, в межах якої функціонували різні за рівнем розвитку етнокультурні утворення землеробських племен Лісостепу, кочових та напівкочових скотарів Степу та греків Північного Причорномор'я. Незважаючи на те що творці цієї системи входили до різних політичних об'єднань, були етнічно різними й відносини між ними складалися не завжди мирні, ця економічна система протягом кількох століть функціонувала досить стало. Більше того, Північне Причорномор'я наприкінці V — у першій половині IV ст. до н. е. є прикладом економічної системи, в якій збалансовувались інтереси античних держав Північного Причорномор'я, кочових та напівкочових скіфських племен та землеробського населення Лісостепу.

Основним напрямком розвитку економічних зв'язків були відносини південь — північ, які здійснювались між кочовиками-скотарями та осілими землеробами. Причому ці відносини часто мали характер економічної чи соціальної залежності й не обмежувалися лише обміном. У кочовиків, відомих за етнографічними даними, наприклад, практикується обмін або передача у тимчасове користування землеробам скоту, вивезення з полів врожаю з одержуванням за це фуражу та соломи, зберігання землеробами частини майна кочовиків під час їх перекочовок. Тобто, різниця у рівнях економічного розвитку, культурна, соціальна й політична специфіка кожного регіону забезпечували активність і різноманітність зв'язків між ними. Всі ці стосунки робили Велику Скіфію економічно життєздатною.

Проте у другій половині IV ст. до н. е. виникають умови, що в подальшому спричиняються до глибокої економічної кризи головного соціально-економічного об'єднання Північного Причорномор'я — Великої Скіфії.