Між орлами і півмісяцем

Того ж таки недільного дня під вечір Сірко в супроводі Турлюна і Лавра Гука дістався січовища. Гнат і Лавро тут же поїхали в Бучки купчити, на радість нетяг-острів'ян, доброхітців для пішого походу під Берислав на виручку ясирникам. Сірко, допитавши спійманого людолова і двох втікачів-ясирників та зорієнтувавшись у становищі, почав ладнати охочекомонців-вершників у сотні, яких набралося за п'ятсот шабель, та ще понад сто човнярів зі старим Левком Конограєм-Чорноморцем на чолі.

Палахкотіли до ранку вогнища по всьому подвір'ю, ганяючи тіні по закутках січовища, і, не спиняючись, гарчали усі наявні точила, пригострюючи ножі, шаблі. Не змикали очей і зброярі, чистячи, тешучи та клепаючи зброю, готуючи стріли, напинаючи нові луки, ладнаючи сагайдаки і мушкети, а лимарники — мастячи аркани, чинячи сідла, попруги й вуздечки.

Сірко, як і січова старшина та сам Гомон, всю ніч ретельно лаштував похід, оглядав коней, зброю, слідкував за приготуванням, квапив і радив, заохочував чи спиняв... Як пошептала ворохобникам Сіркова поява і його заклик до походу. Як заворожила козацтво і окремих курінних, вгамувавши кипінь обуру.

Другого дня по обіді, спішно відпровадивши курінного Нестора Мороза наказним отаманом із трьома сотнями пішців під Берислав, а старого Чорноморця туди ж Дніпром на чайках, повелівши не допустити через ріку жодного людолова, Сірко повів вершників степом, розділивши їх за Великим Лугом на два загони.

За його велінням, Гнат Турлюн очолив три сотні зі стежами попереду і пішов до Глибокого Байраку, щоб зустріти ясир невдалік Бузького лиману і відігнати його з півдня на північ, а решту козаків Сірко повів через Інгулець та Інгул на Громоклею та на Мертві Води, щоб зімкнутися двома клинами десь в Заінгуллі, як ординці переберуться наполовину чи й повністю на другобіч. Отож гнали вистояних коней стрімголов.

І Турлюнові, і джурі Гукові тяжко було повірити в те, як завбачливо розрахував Сірко. Після спочинку на переправі через Інгул обидва загони, як було домовлено заздалегідь, десь по обіді побачили людоловів із неймовірно великим та розтягнутим ясиром. Не давши нічим про себе знати, виждали у Чорнім Яру, поки ясир переправиться, і зненацька коршунами напали здвобіч, вітром, вихором налетіли, нечистою силою грянули на ворожі голови і сікли обтяжених добрами і опанікованих людоловів, що капусту, арканили та шпетили, може, й цілу годину, бо і звільнені ясирники-бранці, ба навіть жінки прилучилися ошаліло до січі й побою.

Він був хоч і коротким, та нещадним. Людоловів рубали і стинали шаблями, кололи списами і ножами, били кілками, люшнями, ба навіть пугами-канчуками, а збитих на землю — арканами, шнурівками, ногами й руками. Сірко був змушений захищати прохачів-ординців, щоб хоч когось із них зберегти живим для обміну в Бахчисараї, Кафі, Гезлеві чи й у Стамбулі та Дербенті.

Татари, мов навіжені, металися, попавши в козацькі кліщі, пробували втікати, та дарма — усі були спіймані. Лише один зумів якось виприснути. Сірко завважив: то якийсь ага. Був добре ошатнений, утікав на породистому арабському скакуні із припнутим до сідла другого коня бранцем і служкою-сейменом позаду.

Іншим разом він не звернув би уваги на втечу завзятішого, ніж інші, татарина і його сеймена. А нині щось штовхнуло під лікоть — несамовито понісся за втікачами.

Лавро Гук, шмагаючи свого скакуна, розпачливо бачив, що поволі відстає від пана отамана, і вже потерпав за майбутнє свого зверхника, бо ж подався той один за двома, не рахуючи зашнурованого бранця... Та Сірко не зважав на те.

Велес аж зі стогоном, у розвії гриви та пишного хвоста, зближувався з татарськими кіньми, поки в шаленому леті не наздогнав трохи відсталого бахмана із сейменом-аскером у сідлі. У змиг ока Сірко навідліг скосив шаблюкою сейменові голову, аж вона повисла, танцюючи під скоки коня, на туловищі. Велес, ніби зрозумівши бажання свого вершника, легко обігнав бахмана і додав такої швидкості, що і вітер, здавалося, його не догнав би.

Сірко зауважив, що людолов-ага обрізав на льоту повіддя припнутого коня з обшнурованим на ньому вершником і почав відриватися від переслідувача. Приострожений Велес, витягши шию, понісся ще швидше. Виснажлива погоня тривала чимало часу. Велес врешті поминув скакуна з прив'язаним полоненим, заспішив, ширше перебираючи дужими ногами. Відстань дозволяла Сіркові скористатися арканом, і він не знехтував нагодою. За якусь мить татарський кінь, звівшись свічкою, заіржав на весь степ і позбувся вершника.

Велес вишколено підбіг підтюпцем до спішеного людолова-втікача, який стрімголов звівся на коліна, відкинув, щось горланячи, шаблю і склав у молінні, трясучись всім тілом, руки. Та вже в наступну мить Сірко помітив у руці людолова велетенського ножа, звично перехилився в сідлі, і під ноги Велесові покотилася вирячкоока голова втікача та, бризкаючи кров'ю, мішком повалилося людоловове тіло.