Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
Стаття 583. Сторони у договорі застави
1. Заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).
2. Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.
3. Застава права на чужу річ здійснюється за згодою власника цієї речі, якщо для відчуження цього права відповідно до договору або закону потрібна згода власника.
1. Сторонами договору застави можуть бути громадяни, юридичні особи та держава (частина перша ст. 11 Закону «Про заставу»). Автономна Республіка Крим, територіальні громади також можуть бути стороною договору застави. Відсутність вказівки в Законі «Про заставу» на можливість участі територіальних громад у договорі застави обумовлена виключно тим, що на момент прийняття Закону «Про заставу» не існувало такого суб’єкта цивільного права, як територіальна громада. Водночас при встановленні переліку сторін договору застави в ст. 11 Закону «Про заставу» законодавець називає всіх суб’єктів цивільного права, що існували на той час. Сторони договору застави мають специфічне найменування — заставодержатель (кредитор) і заставодавець (боржник).
2. Більш широким (родовим) поняттям стосовно поняття заставодержателя як видового є категорія обтяжувана, що вперше введена в нормативний оборот і широко використовується в Законі «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [207]. Всі положення цього Закону та інших нормативно-правових актів, що стосуються обтяжувана у правовідносинах щодо забезпечувального обтяження, поширюються і на заставодержателів рухомого майна, якщо інше не встановлено спеціальними правилами відповідного рівня.
3. За загальним правилом, суб’єкти цивільного права мають право укладати договори застави і як заставодавці, і як заставодержателі. Юридичні особи вправі укладати договори застави майна, якщо це не суперечить їх спеціальній цивільній правоздатності. В окремих випадках у законодавстві передбачаються спеціальні правила, якими забороняється юридичним особам укладати договори про заставу свого майна. Зокрема, така заборона встановлена для благодійних організацій (ст. 19 Закону «Про благодійництво та благодійні організації» [116]).
4. Заставодавцем у заставному зобов’язанні зазвичай є боржник, виконання обов’язків якого в основному зобов’язанні забезпечується заставою. Заставодавцем може бути і третя особа, яка одержала найменування майнового поручителя. Цивільне законодавство байдуже щодо того, якими мотивами керувалася третя особа при укладенні договору застави як заставодавець — майновий поручитель. Навіть визнання недійсним договору між боржником та майновим поручителем, на підставі якого майновий поручитель уклав договір застави, не є підставою для визнання договору застави недійсним, оскільки помилка в мотивах правочину не є підставою для визнання його недійсним (ч. 1 ст. 229 ЦК). Якщо майнова порука надається суб’єктом підприємницької діяльності за плату, не повинні додержуватися вимоги Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [177] до суб’єктів, що надають фінансові послуги, оскільки майнова порука не є різновидом поруки. Верховний Суд України в постанові в одній із справ зазначив, що майнова порука не є комплексним інститутом, до якого входять норми про поруку і заставу. Отже, правила про поруку (цивільно-правові і публічно-правові) на майнову поруку не поширюються.
5. Майновий поручитель не є стороною в забезпечуваному заставою зобов’язанні, не є він і поручителем у розумінні ст. 553 — 559 ЦК, тому його зобов’язання перед заставодержателем не можуть перевищувати суму, виручену від реалізації заставленого майна (п. 4 роз’яснення президії Вищого арбітражного суду «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про заставу» [396]). Будь-яких винятків щодо цього законодавство не встановлює. Але на підставі договору майновий поручитель може взяти на себе перед заставодержателем відповідальність і в більшому розмірі. У такому випадку до договору застави повинні бути включені умови про поруку (звичайну, а не майнову), хоча більш доцільним було б укладення окремого договору поруки.