Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
6. Вживання терміну «майнова порука» не дає підстави для висновку про те, що до заставного зобов’язання за участі майнового поручителя слід застосовувати норми, що регулюють відносини поруки (зокрема, ст. 553 — 559 ЦК). Не слід також вважати, що укладення договору застави майновим поручителем можливе тільки після того, як він підписав договір поруки. Навпаки, укладення договору поруки, а потім договору застави, яким будуть забезпечуватися зобов’язання поручителя за договором поруки, може тягти для кредитора (заставодержателя) найнесприятливіші майнові наслідки. Справа в тому, що договором застави за участі майнового поручителя безпосередньо забезпечується основне зобов’язання. Основне зобов’язання може забезпечуватися одночасно і порукою, і майновою порукою (договором застави за участі майнового поручителя). Це створює для кредитора (заставодержателя) більш широкі можливості для забезпечення його права (він може звернути стягнення на заставлене майно, а при недостатності заставленого майна для задоволення своєї вимоги заставодержатель може пред’явити до поручителя вимогу, що ґрунтується на договорі поруки). Однак можливий і такий варіант, при якому на забезпечення основного зобов’язання укладається договір поруки, а договір застави укладається в забезпечення виконання зобов’язання поруки. Такий варіант містить у собі велику небезпеку для кредитора через обмежені строки дії поруки (ст. 559 ЦК). Як правило, кредитор повинен уникати таких варіантів, коли б третя особа укладала договір поруки на виконання основного зобов’язання, потім — договір застави, яким забезпечувалася б порука.
7. Заставодавцем, як правило, є власник майна. Предметом розгляду в арбітражному суді була справа про визнання недійсним договору застави. За цим договором у заставу була передана сільськогосподарська техніка. Згадана техніка була отримана заставодавцем за договором лізингу, яким передбачено, що право власності до лізингоодержувача на предмет лізингу переходить після оплати його вартості та внесення всіх інших лізингових платежів з моменту підписання акта переходу права власності. За відсутності доказів переходу права власності на сільськогосподарську техніку суд дійшов висновку про те, що заставодавець не є власником предмета застави, а тому договір застави був визнаний недійсним. Касаційний суд залишив у силі рішення суду першої інстанції (п. 5 Оглядового листа «Про практику вирішення окремих спорів, пов’язаних із забезпеченням виконання зобов’язань» [398]).
У ст. 11 Закону «Про заставу» [64] підкреслюється, що заставодавцем може бути тільки власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законодавством. Випадки обмеження прав власників на відчуження майна непоодинокі. Вони встановлені, зокрема, ст. 11 Закону «Про заставу», ч. 8 ст. 27 Закону «Про приватизацію державного майна» [110]. Обмеження на відчуження майна, які випливають із правила про те, що набуття права власності на певні види майна провадиться з додержанням спеціального порядку, не може перешкоджати укладенню договору застави цього майна.
8. Заставодавцем може бути особа, якій власник передав майно і право застави на нього. При укладенні договору застави на підставі довіреності представник діє від імені довірителя. Отже, стороною договору застави (заставодавцем) є в такому випадку не представник, що діє на підставі довіреності, а довіритель, від імені якого діє представник. При переданні власником права застави іншій особі, ця остання набуває права від власного імені укладати договір застави майна, переданого їй власником у володіння.
9. Заставодавцями можуть бути юридичні особи, в тому числі приватні підприємства, підприємства, засновані на колективній власності, інші юридичні особи, в тому числі неприбуткові (за встановленими винятками).
Державні комерційні підприємства вправі передавати в заставу тільки те майно, яке не належить до основних фондів. Решту майна такі підприємства вправі передавати в заставу лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого ці підприємства входять (ч. 2 ст. 75 ГК [42]). У силу ч. 9 ст. 78 ЦК це правило поширюється на комунальні комерційні підприємства.