Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
Стаття 585. Момент виникнення права застави
1. Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, — з моменту його нотаріального посвідчення.
2. Якщо предмет застави відповідно до договору або закону повинен перебувати у володінні заставодержателя, право застави виникає в момент передання йому предмета застави. Якщо таке передання було здійснене до укладення договору застави, право застави виникає з моменту його укладення.
1. Текст ст. 585 ЦК є недостатньо чітким унаслідок того, що в Цивільному кодексі не диференціюються в комплексі заставних правовідносин зобов’язальні та речові елементи. Це призвело до того, що положення цієї статті увійшли в суперечність з пізніше прийнятими законами, якими визнана необхідність такої диференціації. Досить складно на підставі статті, що коментується, витлумачити навіть зміст поняття права застави. Автори дійшли висновку про те, що під правом застави тут (а також у ст. 16 Закону «Про заставу» [64]) розуміється весь комплекс прав заставодержателя — як права, що входять до змісту зобов’язання між заставодавцем і заставодержателем, яке (зобов’язання) виникає на підставі договору застави, так і речові права, підставою чи, принаймні, передумовою яких є договір застави.
2. З урахуванням викладеного в попередньому пункті коментаря ч. 1 ст. 585 ЦК слід тлумачити як таку, що встановлює найбільш загальне правило. Це правило застосовується лише в тій частині, в якій воно не суперечить спеціальним положенням законів «Про іпотеку» [197] та «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [207]. Зокрема, воно застосовується щодо застави нерухомого майна, що передається у володіння (у відповідних випадках — і у користування) заставодержателю. Необхідно враховувати, що ч. 1 ст. 585 ЦК не конкретизує і повторює загальне положення ч. 1 ст. 638 і ст. 640 ЦК про момент укладення договору та набрання ним чинності, а встановлює момент виникнення як зобов’язальних, так і речових правовідносин з приводу застави.
3. Частина 2 ст. 585 ЦК також формулює загальне правило, яке застосовується в частині, що не суперечить законам «Про іпотеку» та «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», зокрема, стосовно застави, на яку не поширюються ці закони (див. попередній пункт коментаря). Так, якщо договір застави передбачає передання нерухомого майна у володіння заставодержателя, а фактично таке передання не відбулося, заставодержатель не отримує права звернути стягнення на нерухоме майно, що є предметом договору, хоч би і настав юридичний факт, що дає заставодержателю право звернути стягнення (ч. 2 ст. 590 ЦК). У таких випадках заставодержатель на підставі укладеного договору застави вправі вимагати передання йому нерухомого майна у володіння. Тільки після фактичного отримання цього майна у володіння заставодавець може відповідно до ч. 2 ст. 590 ЦК звернути стягнення на нерухоме майно, що є предметом застави, бо до цього право застави не виникає.
4. Відповідно до частини першої ст. 3 Закону «Про іпотеку» договір визнається підставою іпотеки в самому широкому розумінні поняття підстави. З моменту укладення (нотаріального посвідчення) іпотечного договору виникають лише взаємні права і обов’язки іпотекодавця та іпотекодержателя. До складу цих прав входить і право заставодержателя за наявності встановлених законом умов (ч. 2 ст. 590 ЦК) звернути стягнення на предмет іпотеки. Це право не виходить за межі зобов’язання між іпотекодавцем та іпотекодержателем. Не виключається навіть конкуренція між двома чи більше іпотекодержателями, іпотеки яких не зареєстровані у встановленому порядку, за наявності якої (конкуренції) питання про переважне право звернення стягнення на предмет іпотеки має вирішуватись на підставі частини першої ст. 13 Закону «Про іпотеку», відповідно до якої попередня іпотека має вищий пріоритет перед наступною (це можливо, якщо передання нерухомого майна в наступну іпотеку було здійснено за згодою попереднього іпотекодержателя).