Нарис загальної історії
- Автор: Жан Башлер
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ніка-Центр
- ISBN: 966-521-338-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Нарис загальної історії». Краткое содержание книги:
Розрахована на вчених — істориків, соціологів, політологів, а також на студентів зазначених спеціальностей.
Під час заворушень, коли імперія стає більш крихкою, слабкішою, близькою до розпаду, стосунки з боку племен стають агресивними. Вони намагаються захопити частки імперії або й усю імперію, замінивши ослаблу династію но-вою. У Китаї монголи привели династію Юань, що правила в 1280-1367 рр., а маньчжури — династію Цинь, яка протрималася з 1644-го до 1911 р. В Індії вони з’являлися як завойовники перевалами Гіндукушу. В Європі германці слугували римлянам у організації захисту кордонів і в армії взагалі. Ця армія неодноразово підносила одного зі своїх воєначальників на вищий щабель влади і проголошувала його імператором. Але з найцікавішою ситуацією — не стільки з точки зору загальної історії, скільки з точки зору історії культурного ареалу — ми стикаємося в Передній Азії. Умови, що там склалися, сприяли утворенню циклу династій і політій, який чудово зрозумів і проаналізував Ібн Хальдун, причому цикл цей був далеко не мусульманським за своєю суттю, оскільки передував ісламу на декілька тисячоліть. Цикл ґрунтується на чергуванні завоювання політії племінними елементами, встановлення міцної й дієвої династії, її неминучого розкладу через поєднання влади та розм’якшувального впливу міста й цивілізації, усе більшої безгосподарності політичної влади, аж до появи нових племінних елементів, що несуть у собі нові якості, та повторного початку циклу.
Розділ IV. Ієрократії
Розглядаючи попередні етапи історії людства, ми стверджували, що за епохи палеоліту природним режимом людства в його природній історії була демократія, а інші можливі режими виходили на арену один за одним мірою просування неоліту, який надавав умови для їхнього встановлення. Ми визначили кінцем цього політичного розвитку імперію та ієрократичний режим у його абсолютному вираженні. Цікаво докладніше дослідити гіпотезу, за якою природним режимом імперій є ієрократія, а також перевірити, чи вона дозволяє зрозуміти та пояснити визначні риси імперського політичного ладу.
Природний режим імперії
Недостатньо констатувати, що історичними імперіями керували режими, керманичі яких мали священний статус і посідали щодо влади монопольне становище. Потрібно ще й спробувати показати, чому було саме так, інакше неможливо буде з певністю вирізняти те, що в історії людства належить до випадкового, і те, що треба відносити до необхідного. Аби довести, що абсолютна ієрократія — це природний режим імперій, можливі два шляхи. Позитивний шлях полягає в доведенні виняткової доцільності варіанта, зафіксованого в емпіричний спосіб: абсолютна ієрократія прекрасно розв’язує політичні проблеми, які ставить імперія. Негативний показує, що всі інші можливі режими погано або зовсім не розв’язують проблем, що постають.
Безглуздою може видатися гіпотеза демократичної імперії, оскільки імперія є результатом послідовних завоювань аж до включення до єдиної політії цілого культурного ареалу. Щодо демократії, то вона базується щонайменше на бажанні жити разом, а це навряд чи може суміщатися з нав’язаним ззовні та пережитим завоюванням. Проте всі утворення, що вийшли з неолітизації, є прямими або непрямими продуктами воєнних подій, які виникали всередині транс-політійних систем. Під цим кутом зору імперія — це лише нормальне завершення нормальної політизації, і стосовно демократичного досвіду це демонструє її ні в гіршому, ні в кращому за будь-яку іншу політію вигляді. Історія дозволяє наводити приклади політій, завойованих силою, які врешті-решт побудували для себе демократичні режими. Це стосується всіх політій Європи, починаючи з Франції, яка стала результатом упертих вікових завоювань постійної в своїх починаннях династії.
Чому імперія має бути несумісною з олігархічним режимом, в якому джерела влади, що делегується фахівцям, — це багаті як такі? Цей режим так добре підходить для полісів, що всі вони — як сільські, так і суто міські — стихійно встановлюють його для себе. Ця стихійність випливає з розрахунку, за яким еліті вигідно займатися спільними справами і вона має для цього можливості, а народ таких можливостей не має і йому вигідно покласти ці справи на багатих за умови, що він, народ, справлятиме на них постійний тиск і змушуватиме до розсудливо ефективного керування. Ця умова забезпечується в малесенькому універсумі полісу, де витрати на об’єднання майже нульові. Безперечно, олігархічний поліс може завоювати імперію, як це робили Афіни, Рим і Венеція. Однак або ця імперія складається з якихось часток і шматків і схожа радше на строкатий альянс, де домінує якийсь один полюс, а не на політію як таку на кшталт Афін чи Венеції, або ж імперські потреби призводять до зміни режиму, як у Римі.