Нарис загальної історії

На ідеологічній сцені імперії теж з’явилися запізно. У цьому їх випередили тисячоліття розвитку, які за браком документів майже неможливо дослідити. Імперській добі залишалося запроваджувати щось нове тільки для пристосування під свої ідеологічні потреби світові релігії, ідея яких не мала нічого спільного з цими політичними питаннями. Китай та Індія успадкували від двох дуже різних традицій, але які саме щодо царської та імперської ідеології зближувалися в напрямку до спільної концепції. Її можна висловити чотирма реченнями. Природним і людським речам притаманний певний уклад. Політична влада, яку здійснює одна людина над іншими, — частка цього укладу, як його частками є й інші ієрархічні відносини, які структурують людські суспільства: учитель/учень, старший/молодший, батько/син, чоловік/ дружина. Здійснюючи свої державні обов’язки, суверен, який посідає чільне місце в порядку речей, забезпечує перехід порядку на речі. Суверен — це той, кому його якості допомогли перемогти суперників і кому підкоряються його піддані. Це становище прикметне своєю здатністю пристосуватися до різних пізнавальних контекстів. Усе обертається навколо поняття, яке створює собі ідеологія про дієвість якостей ієрократа.

Це поняття можна повернути в суто релігійному напрямку, якщо для забезпечення порядку речей мобілізується Абсолют, від якого все й походить. Так певний розвиток у цьому напрямку дала ведична релігія жертвоприношення. Конкретно кажучи, порядок речей зберігається та за потреби відновлюється через жертви, які приносять люди, а здійснюють зі знанням справи та за правилами жерці. Той, хто приносить жертву, робить це для себе, але вигода від жертви, принесеної згідно з правилами, іде до його сім’ї, до кола, до якого він належить, до роду, який він представляє. Ці блага жертвоприношення можна перенести на рівень верховної влади й найбільшої з можливих політій — імперії. Таке розширення радіусу дії жертвоприношення, що зберігає порядок, супроводжувало політичне злиття і пояснювалося в брахманській теорії «чаквартина» («чаккаватена» мовою палі), суверена «при колесі», того, хто править за допомогою Порядку, а не батогом і силою. У цій релігійній концепції жертвоприношення відіграє чільну роль. Першим засобом ідеологічно правильної політики є жертвоприношення. Запозичення з релігії тут очевидне. Проте не виключається, що ієрократія робить більше, ніж віддає свої борги, коли об’єднує частіші, важливіші, впорядкованіші і грандіозніші засоби жертвоприношення. Жертвоприношення (не плутати з Подякою, яку приносять Абсолютові за його благодіяння, наприклад, даруванням перших плодів) — це не релігійна практика, опанована найархаїчнішими представниками людства. Наскільки можна судити про це з індійських пам’яток, жертвоприношення більше пов’язане з суспільствами, що вже твердо стали на шлях політизації та інституцілізації політичної влади.