Нарис загальної історії
- Автор: Жан Башлер
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ніка-Центр
- ISBN: 966-521-338-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Нарис загальної історії». Краткое содержание книги:
Розрахована на вчених — істориків, соціологів, політологів, а також на студентів зазначених спеціальностей.
Від сполучення реального миру з більш поважаною справедливістю стихійно народжується пристойний рівень процвітання. Задоволення та визнання з боку народу можуть бути реальними й щирими. Слава Августа та його тривалий авторитет були не лише результатом правильно побудованої пропаганди, вони базуються на фактичних звершеннях. Раціональний характер договору та зв’язків зберігається в разі погіршання ситуації. Коли процвітання поступається місцем злидням, коли справедливість скандально зневажує владний апарат, а мир порушують напади ззовні та внутрішні заворушення, народ більше не матиме підстав для пасивної покори. Перед ним постає дилема: або збунтуватися одразу, якщо ризики досить невеликі, або ж дочекатися слушнішого моменту. Це — розрахунок шансів на безкарність чи ризиків покарання. Зі свого боку, суверен під тиском бунтів може розраховувати тільки на силу, щоб утриматися при владі. Влада приводиться до свого першого джерела — сили, коли насилля і страх роблять свої розрахунки.
Раціональний за будь-яких обставин характер стосунків між сувереном і народом позбавляє їх необхідності вдаватися до ідеології. Інша річ, коли йдеться про договір і стосунки між творцем і намісником. Тут виникають три проблеми, розв’язаннями яких можуть бути тільки переконання. Використання ідеології, з огляду на це, в ієрократії неминучим. Перше запитання стосується визначення джерела влади: хто є творцем? Можливі будь-які відповіді на це запитання, якщо вони підкреслюють його надлюдський статус. Це може бути міфічний або міфологізований пращур роду, міфічний герой, пов’язаний з божествами, той чи той бог з пантеону, Бог, абстрактне начало, яке дає лад усьому. Вимогу про надлюдський статус можна задовольнити тільки за допомогою релігійного, у релігії взагалі і релігії зокрема. Цей шлях неминучий, адже це єдиний спосіб визначити політичний режим, спираючи його на авторитет.
Друге запитання стосується онтологічного статусу намісника. Якою харизмою він користується, хто засвідчує його намісництво? І тут можливі будь-які відповіді: від повного божественного ототожнення — Інка є сином Сонця; Фараон, очевидно, входить до пантеону, хоча спеціалісти й сперечаються про це, — і аж до виключно людської природи. Проте ця людська природа завжди має священний вимір, оскільки ієрократія обов’язково створює культ ієрократа. Навіть у ісламі — релігії, яка найменше схильна до культу людини, оскільки в ній настійливо підкреслюється відстань між Творцем і його творіннями, халіф стоїть на дещо вищій щабель сходів, які ведуть до трансцендентності. Усі відповіді можливі в плані владних стосунків, але вибір відповіді залежить від системи уявлень, які прийняла відповідна політія. Юдаїзм, християнство та іслам виключають божественність суверена, але юдаїзм і християнство миряться з його входженням до священства через спеціальне помазання. Політеїзм полегшує інтегрування суверена безпосередньо в пантеон або його входження до нижчого щабля обожування. Римський імператор був не богом, а «божественним», тобто визначним, вищим, відмінним від усієї решти людей.
Третє й останнє запитання стосується того, як влада була делегована Творцем. Вона могла існувати всю вічність і з незапам’ятних часів у роді. Цей час може бути міфічним часом початку, коли влада була надана міфічному пращурові за також міфічних обставин, які легко набувають вигляду надзвичайної події. Або ж, якщо триматися ближче до історичної реальності, здобуття влади історично датується війною чи державним переворотом, успішне завершення якого достатнє для того, аби проголосити переможця «обранцем» Творця. Іншою проблемою є проблема спадкоємства в родині, що тримає владу. Кому має перейти влада, коли смерть відкриває шлях до успадкування? Існують кілька технічних способів розв’язання проблеми, жоден з яких не є обов’язковим, навіть право первородства, яке, за статистикою, діє рідко. Жоден із можливих способів не є обов’язковим, оскільки виникають декілька суперечливих міркувань: автоматичний порядок, щоб уникнути суперечок; обрання най-здатнішого для виконання ієрократичних договорів; виборчі симпатії; розрахунки партій у владному апараті. Всі ці непевності роблять проблеми спадкоємства майже неминучими і є чинником ослаблення влади.