Оповідання. Повість. Романи
- Автор: Подмогильный Валерьян Петрович
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Оповідання. Повість. Романи». Краткое содержание книги:
Одарка Калинівна теж лишилася вдома.
— Чого маю я йти до церкви? — гадала вона.— Адже ж Великий Наречений прийде сам до межа в кімнату.
Лікар уже налагодився спати, коли його покликано в барак до хворого. Він узув черевики і пішов; коло ліжка сестра Ганнуся марно силкувалась заспокоїти хворого.
— А! — крикнув хворий, забачивши лікаря. — Ось і він. Я тут мучусь, спрага мене пече... Полекшіть мої муки! Ви ж лікар!
Лікар сів біля нього на дзиглику й байдуже подивився на записану температуру.
— Нащо ж мене везли з дому до барака? — питав хворий. — Всі думали* тут учений лікар пособить. Краще б я дома помер...
Хворий кричав. Слова його ляскали по мурах і гинули між ними.
— О, якби я видужав, хоч на годину! Порізав би всіх лікарів. Я б умився їхньою розумною кров’ю. Я б помацав рукою їхній учений мозок...
Раптом він упав на подушки та, протягаючи руки до лікаря, зашепотів:
— Дайте чогось, щоб не пекло хвилину, благаю вас... я руки ваші цілуватиму... нема сил терпіти... дайте...
Лікар піднявся.
— Морфію... десять крапель, — мляво промовив він і посунув до себе в кімнату. Роздягнувшись, він закурив.
— А що як не стане враз пошесті та хвороб? — запала йому в голову несподівана думка. — Як же я тоді?..
Він засміявся. Дурниці. Пошесть завсіди буде, як не на Україні, то в Китаю або ще десь.
Хворий у бараці солодко заснув. Сестра Ганнуся пройшла покоями — все було тихо. В бараці лишилась тільки одна покоївка, та й та була сердита, як гадюка, бо всі її подруги, бувши релігійні, подалися христосуватись до церкви, дарма що христосувались були щоночі і без Христа.
Сестра Ганнуся вийшла на повітря і спинилась, схилившись на двері. Раптом з села залунали великодні дзвони.
Але воскреслий Бог не прийшов у барак, і сестра Ганнуся стояла перед ним, як самотній дозорець на варті страждання.
1920
Ранком несподівано засіявся густий, дрібненький дощик. Місто одразу поменшало, мов будинок присунувся до будинку, вулиці поскручувались, ніби були паперові, а люди забігали попід стінами. Тільки дерева підскочили одразу і зробились помітні серед сірого моря каменю. Вони розправляли галуззя, придушене раніш шарами липкого пилу та роз’їдене отруйним повітрям міста.
Тимергей не зважав на дерева й зневажливо дивився, як люди раптом заклопотались і почали швидко ходити, піднявши комірці пальт та насолопивши капелюхи на поважні обличчя. Смішно було бачити, як вони позгинали стан, мовби несли на спині велику ношу.
Коли ж Тимергей побачив, що на ганках з дашками починають скупчуватись пані в легеньких сукнях і сердито чекають, поки пройде цей дурний дощ, що може попсувати шовкові спідниці, його всього пересмикнуло з огиди.
Він хотів подумати про тих жінок щось нахабне й цинічне, але урядовець з довгою бородою, що біг йому назустріч, притиснувши до грудей акуратненького портфеля, здивовапо-злякано подивився на нього, бо Тимергей спокійно йшов у розхристаній тужурці.
— Чого ви дивитесь? — спитав Тимергей.
Урядовець ще раз злякано зиркнув на нього та швидше проскочив далі. Але Тимергей наздогнав його й сказав:,
— Слухайте, нагодуйте мене сніданком. Кавою й хлібом з маслом.
Урядовець спинився і, піднявши догори свій портфель, закричав:
— Чого ви до мене причепились! Я зараз покличу...
Тимергей побачив, як сіпались його губи й тряслась
борода.
— Йолоп ви, — переконано промовив він і пішов далі.
Урядовець зробив кілька кроків за ним, але дощик закапав йому за комірець, і він, зігнувшись, як раніше, зашкутильгав своїм шляхом.
Тимергей пройшов два квартали й почув, як у нього вже мокріє натільна сорочка. Тоді він теж зійшов на ганок, добув з кишені хустку і почав обтирати обличчя й руки.
— Мокре, того й витираю, — ввічливо пояснив він свої заходи поважній пані, що була пильно подивилась на нього.
Пані зміряла його величним поглядом, зморщила губи й відвернулася. Тимергей добре штовхнув її ліктем, засуваючи хустку в кишеню, поправив на голові кашкетку і знову вийшов під дощ.