Оповідання. Повість. Романи
- Автор: Подмогильный Валерьян Петрович
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Оповідання. Повість. Романи». Краткое содержание книги:
Коли начальник станції, приголомшений сухим повітрям і коханням, добився до своєї хати, на платформі його перестрінула ліхтарникова дочка.
Та щовечора до глибокої ночі самотньо блукала по платформі, бо інтелігентних юнаків бракувало, а сільськими вона гребувала.
— Ну, хто виграв? — запитала вона.
Начальник станції запевняв усіх, що він їздить вечорами до вчителя гуляти в преферанс.
— Ми, — відповів начальник станції і спинився на хвилину — його здивував звук людської мови.
Мешкання його було з чотирьох кімнат, але дві ніколи не одмикалися, бо були непотрібні.
Начальник станції сів біля столу та видобув з шухлядки записну книжку: «Порадник залізничника на рік 1910». Цю книжку він придбав ще на початку своєї залізничної кар’єри, але й досі там нічого не записав.
Сьогодні ж скоїлось щось таке, що треба було відби« ти навіки. Принаймні начальник станції був твердо того певний. Він розгорнув книжку на першій сторінці й написав:
«Квітня 3-го дня. Вночі я...»
Далі він не зміг висловити того, що таке ясне й велике стояло перед очима. Він закреслив усе та написав знову:
«Квітня 3-го дня. Вночі Пріся і я...»
Він здивовано помітив, що всі потрібні слова зникли, а лишились тільки цілком нікчемні.
Зненацька він схилив голову й заснув.
Дочка ж ліхтарника ще довго никала коло станції, одна серед будинків, дерев та залізних смуг.
Тієї ночі чергувала сестра Ганнуся. У покоях було тихо; хворі не стогнали і не метушились у гарячці. Вони як запаморочені повитягались на ліжках, без сну й без руху. Звечора вони хвилювались, прохали розчинити всі вікна, прохали кислої води, а потім застигли, як риби на піску.
Сестра Ганнуся стояла біля вікна й дивилась туди, де по степах конала спрагла земля. Вдень вітер хапав пил та грудки, люто кидав їх на паростки хліба, рвав, розкидав і сам розсипався.
Ганнуся не здолала більше триматись на ногах і лягла. Сон не приходив, хоч з утоми не можна було ворухнути пальцем.
Сестра лежала с розплющеними очима, а бачила тільки важкий, виснажливий дим, що, здавалось, заповнив кімнату.
Вона не помітила, як згасла свічка, і місяць крізь гущавину дерев блискучими трісочками розсипався на підлозі.
Раптом у кімнаті зашуміло, загуркотіло й війнуло холодом.
Сестра Ганнуся схопилась—надворі полоснув дощ.
На другий вечір учитель сільської школи простував до барака. Надворі було вогко й легко, трохи холоднувато після ранкового дощу.
Шляхом він перестрінув трьох гімназистів та техніка, що вже вертали додому.
— Чого ви так рано? — здивувався учитель.
— Годі вже ходити, — відповів технік басом.—Справа безнадійна.
Гімназисти були сумні й мовчали.
— В чому ж річ? — спитав учитель.
Технік раптом зробився гострий і розлютований.
— Річ у тім, що треба було б вам бачити, як вони кинулись одне до одного сьогодні! З нами вона навіть привітатись забула.
— Це просто неввічливо, — додав один з гімназистів.
Всі скупчились, стали близько один до одного, як одна щільно з’єднана родина ображених і лукаво обдурених у своїх сподіваннях людей.
— Так ви підете туди ще?— питав технік у вчителя.-— Ми постановили бойкотувати її. Це ж свинство — не привітатись.
Учитель стояв блідий і неприродно витягнутий.
— Ні, я не піду туди, — сказав він. — Я піду на берег попитати риби.
Юнаки пішли геть. Кожний з них не міг примиритись з тим, що він так жорстоко і нахабно обдурений.
А вчитель підтюпцем подався до саду; щось підказувало йому, що там він знайде Прісю та її коханця.
«Хоч подивлюся на них,— гарячково думав він,— хоч ударю його, хоч крикну їй щось образливе».
В садку його опанував страх і сором. Він спинився й поволі пішов назад до шкбли. В одну мить він знесилів і йшов, хитаючись, з байдужою посмішкою на обличчі.
Коло школи він опам’ятався. Спокійно одімкнув двери-ну, пройшов через клас у свою кімнату і сів на ліжко.
Він почав потроху розуміти, що Пріся з’явилась тут через пошесть, через зойки людського болю і смерть. І всі вони там, у бараці, існують тільки з лиха людського та прокляття.
Сестра Пріся цілими днями ходила зосереджена, і сміх її вже не турбував ані саду, ані будинку, де жив увесь медичний персонал.