Міцний кулак туарегів
- Автор: Вавра Ярослав Раймунд
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ганна Пашко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Міцний кулак туарегів». Краткое содержание книги:
Історія про Бен Манзура, жорстокого шейха[1] уаргельської Шаанби, який підступно позбавив життя славетного царя ахаггарських туарегів, і про швидку помсту за той злочин належить до найтиповіших воєнних історій Сахари дев'ятнадцятого століття. Події, про які я вам розповідатиму, мають історичну основу. Коли тридцять сьомого року я відвідав Уарглу й дивовижну мзабську республіку «Семи святих міст», старі шейхи розповіли мені про ці події багато цікавого. Про дещо, на мою думку варте вашої увага, я розповідаю в цій книжці, перевіривши наперед оповідки шейхів у генерала Домаза, який теж не забув про похід ахаггарців на Уарглу. Та й давні літописи хариджитів[2], з якими я ознайомився під час моєї третьої подорожі 1947 року, відкрили мені чимало таємниць сивої давнини.
Отже, я розповім вам про Сахару і її мешканців — моїх друзів на далекому спекотливому півдні. Хто з вас читатиме про цю безмежну пустелю, про те, яка вона є, той пересвідчиться, що Сахара — аж надто цікава, без будь-яких вигадок цікава і в далекому минулому, і нині.
Я. Р. В.
Алі-бен-Ахмед, учитель закону, оголосив, що рада племені зійшлася, аби обговорити дуже сумну подію. Їхнє бідолашне плем'я втратило свого хороброго, усім відомого мудрістю й щедрістю ватага.
Гурт зловтішно загомонів:
— Алі-бен-Ахмед каже правду!
Тоді підвівся брат шейха і сказав, що брат його хоче, аби він оголосив таке: недуги старості примушують шейха просити плем'я, яке він ось уже майже п'ятдесят років з дня смерті свого батька боронив з батьківською дбайливістю, щоб йому дозволили не правити молитов і не головувати в суді. Це означало, що шейх сподівався лишитися й надалі шейхом і хотів виканючити в племені, щоб брат став його заступником, і тоді він, шейх, ділитиме з ним владу й усі численні доходи.
Хтось повинен був підвестися й гаряче оцінити виняткову діяльність шейхової родини, а тоді одвести його кандидатуру й таким чином оголосити жорстокий бій усім багатим та могутнім родичам шейха. Це зробив високий на зріст і, видно, сміливий молодик років тридцяти. Він ввічливо попросив слова, хоч і не був іще членом ради старійшин. Натовп захвилювався.
— Шаанба — не сад багдадських халіфів, куди правовірні — а їх наче тих піщинок — благоговійно приносили б з усіх кінців світу десяту частину свого врожаю. Шаанба — бідна земля. Але її розжарене каміння родить славних сипів і гарних дочок. Тому треба, щоб нами керувала рука єдина, міцна й рішуча, аби ми могли захиститися від зажерливості краще озброєних і численніших сусідів. Я, син Мухаммеда-ель-Ріассі, пропоную законний бій за щойно звільнену посаду ватага й викликаю кожного, хто бажає стати нашим володарем, на двобій чи то в сідлі, чи то пішки, чи то із зброєю, чи то без зброї!
— Сіді-Мухаммед-ель-Ріассі каже правду! — загукали навколо. Молодий Мухаммед подобався всім і давно вже підбурював людей проти шейхового боягузтва та драпіжництва.
— Старійшини! Не дозволяйте, аби цей молодик втручався в справи, на які не мали прав навіть його предки! — волали, охоплені люттю й страхом, родичі старого шейха.
Аж тут при світлі вогнища блиснула зброя, яку досі старанно ховали під рясним убранням. Юрба загомоніла й завирувала.
Проте не сталося нічого.
Сіді-Алі-бен-Ахмед звелів барабанити. Юрба замовкла. Вчитель закону рішуче промовив:
— Сіді-Мухаммед-ель-Ріассі має право викликати на бій тих, хто претендує на посаду ватага. За традицією, перші мають прийняти виклик родичі та найближчі друзі шейхового роду. Оголошую! Чи хоче хто з близьких родичів Сіді-Мірзи боротися проти Сіді-Мухаммеда-ель-Ріассі?
Гнітючу тишу сколихнув приглушений глузливий сміх і зауваження щодо шакалів з Мірзиного барлогу. Юнаки кричали:
— Який Мірза хоче скуштувати олова наших рушниць?
Під неймовірний сміх і стрілянину міаад оголосив ватагом Сіді-Мухаммеда-ель-Ріассі…
До річки Семгарі з Уаргли можна дістатися на найкращих інохідцях за чотири дні. Країна, що простирається тут, виступаючи з неглибокої зеленої западини, рясно всіяна пухирцями, шпичастими та округлими купками. Вони вкривають піщаний килим, наче нариви на хворобливій шкірі цієї землі. Це — гур. Далі на захід, на відтинкові од Уаргли до дайїв[51] Габесу, країна трохи здіймається й переходить у таємниче потріскане й вивітріле ніздрювате плоскогір'я, яким біжить путівець на південь до Ель-Голеа Там гури, всмоктуючи й затримуючи вологу зимових дощів, зеленіють ціле посушливе й довге літо… Але дорога до Семгарі облямована одноманітним килимом сліпучого попелястого дрібного піску, на якому ростуть хирляві, повзучі гіркі й солоні бур'яни, що їх верблюди, йдучи, поскубують у зажурі та безнадії.
Семгарі утворює глибоку улоговину. Прямовисні береги ховають глибоко на дні спрагле річище, занесене вологим піском і мулом, порослим чагарями, що зеленіють поміж крем'яних стін, кидаючи на них фіалково-блакитні тіні. Стрімкі стіни річища, червоні, зеленаві та білі, оголяють строкаті горизонталі — різнобарвні смуги. Земля тут розітнута уедом і схожа на зріз стовбура дерева. Це наноси ще відтоді, коли води цієї річки розливалися в глиб буйних джунглів і приносили сюди глинястий намул із зелених південних степів нагір'їв.
Семгарі — перша ліва притока Ігаргару, корито якого, кілька кілометрів завширшки й колись дуже глибоке, — перетинало землю трохи на схід звідси в напрямку з півдня на північ. Семгарі — перша ліва притока Ігаргару відтоді, як хребет усіх тутешніх водотоків занурився у недозірний спраглий степ… А недозірний спраглий степ одного посушливого року раптом розсипався… Хмари перетвореної на порох, спаленої трави, корінців та розтертого вітром випаленого грунту зненацька задавили слабкі течії і вимісили їх на грузькі багновища. І тоді піщані наноси тисячолітньої багатокілометрової ріки рушили в похід: піщані хвилі здіймалися щораз вище. Але під піщані бархани просякали рештки води, й тонесенькі струмочки текли між багновищами на північ — у низькодоли, густо порослі хвощовими оазами.
51
Дайя — невеличкі западинки в пустелі, де збирається дощова вода.