Міцний кулак туарегів
- Автор: Вавра Ярослав Раймунд
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ганна Пашко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Міцний кулак туарегів». Краткое содержание книги:
Історія про Бен Манзура, жорстокого шейха[1] уаргельської Шаанби, який підступно позбавив життя славетного царя ахаггарських туарегів, і про швидку помсту за той злочин належить до найтиповіших воєнних історій Сахари дев'ятнадцятого століття. Події, про які я вам розповідатиму, мають історичну основу. Коли тридцять сьомого року я відвідав Уарглу й дивовижну мзабську республіку «Семи святих міст», старі шейхи розповіли мені про ці події багато цікавого. Про дещо, на мою думку варте вашої увага, я розповідаю в цій книжці, перевіривши наперед оповідки шейхів у генерала Домаза, який теж не забув про похід ахаггарців на Уарглу. Та й давні літописи хариджитів[2], з якими я ознайомився під час моєї третьої подорожі 1947 року, відкрили мені чимало таємниць сивої давнини.
Отже, я розповім вам про Сахару і її мешканців — моїх друзів на далекому спекотливому півдні. Хто з вас читатиме про цю безмежну пустелю, про те, яка вона є, той пересвідчиться, що Сахара — аж надто цікава, без будь-яких вигадок цікава і в далекому минулому, і нині.
Я. Р. В.
Другого дня погоничі не знайшли своїх верблюдів, що випасалися в улоговинах.
Того ж дня понад п'ятдесят вершників на верблюдах швидко наблизилися до каравану. Всі страшенно розгубилися. Зброю з Абд-ель-Малікових запасів вмить розподілили між марабутовими супутниками. Кель-ові видали зброю і непроханим гостям. А ті негайно ж повідомили своє плем'я про все, що сталося в таборі мандрівників. Отже, в каравані були тепер вороги, озброєні найновішими англійськими рушницями. Кель-ові та їхній ватажок з Агадеса хотіли забезпечити своє майбутнє й вирішили пожертвувати інтересами старих проповідників та їхнього невеличкого почту заради власних інтересів.
Надвечір табір зайняв бойові позиції. На лівому крилі залягли султанові солдати й частина кель-ові, які покинули власне таборище, щоб зайняти позицію перед наметом обох старих. Посередині були шейхові люди з Гассі Бу Руба; праве крило, біля скелі, утримували решта кель-ові, Абд-ель-Малік, Бабула, Гасан і Карембу.
О десятій на обрії з'явився загін озброєних до зубів вершників. Їх зустріли рушничним вогнем. Кулі не заподіяли їм ніякісінької шкоди, але нападники все-таки відступили, не маючи, мабуть, рівноцінної зброї. Стрілянина й галас не вщухали усю ніч.
Наступного дня ситуація не змінилася. Розбійники ще раз спробували піти в наступ, але знову повернулися ні з чим. Тоді наперед вийшли їхні ватажки й зажадали, щоб їм видали обох проповідників. Вони запевняли, що караван більше не чіпатимуть і що проповідників не буде скривджено — їх тільки повернуть назад до Уаргли, ввічливо попередивши, аби мерабетинцям лишили свободу їхнього віросповідання.
Коли марабут Захаріаш, який ні про що не мав і гадки, запитав, що це має означати, найзухваліший розбійник вигукнув:
— А правда, що твій друг — посол проклятого Ес-Сенусі?
— Ес-Сенусі — вчений і пристрасний оборонець нашої віри, — гордо відказав марабут Захаріаш. — А от хто ти, що наважуєшся ганьбити його?
— Ви чули ці зухвалі слова! — вигукнув представник розбійників, звертаючись до розгублених кель-ові, які стояли, похиливши голови. — Якщо не загинуть ті двоє, то загинете всі ви!
Але цього вже було забагато. Старший з Бу Руба, який від початку приглядався до представника розбійників, сказав:
— А відколи це ти і твої люди стали такі пристрасні прихильники мерабетинців?
— А тобі яке до цього діло? — крикнув розбійник.
— Я гадав, дядьку Слімане, що ти воюєш у північних горах проти невірних гяурів — хай їх диявол забере до найглибшого пекла, — а ти, значить, нападаєш на високоповажних і благочестивих учених, старість яких віддана під охорону цих хоробрих людей! Тож відколи твої злодійкуваті родичі стали найманцями в мерабетинців?
Зухвалий розбійник від люті не міг навіть глянути на молодого Бу Руба й лише ущипливо сказав:
— Гей, гей! Загарбник ватагової посади в Гассі Бу Руба, пес Мухаммед-ель-Ріассі, купив у цих хитрющих мулл підтримку проти нашого старенького шановного родича, шейха Мірзи, й тепер хоче сплатити свій борг вашою нерозважливою кров'ю? Гарний племінничок, який перед смертельним ворогом називає свого дядька ватагом розбійників і відлучає його від віри!
Але на обличчях кель-ові, які чули цю розмову, розбійник помітив розчарування. Кель-ові зрозуміли, що йдеться не про небезпеку, яка начебто загрожує мерабе-тинцям, а про те, щоб захопити обох стареньких як спільників нового шейха й примусити їх знову оголосити Мірзу ватагом та допомогти Сліманові погріти на цьому руки.
— Я зараз поїду по посла мокаддема ордену Теджаджна, і той особисто розповість вам, на яку небезпеку ви наражаєтесь, ви, що визнаєте анісламізм! Побачите, я так і зроблю! — розбійник метнувся до свого верблюда, скочив у сідло, продемонструвавши неабияку спритність.
Минула година гнітючого напруження, минула й друга, сповнена ще гнітючішого мовчання. Нарешті вдалині з'явилося, мабуть, вершників сто. Коли вони зупинилися на скелястому пагорбі, від них відокремилося двоє дуже дивних верхівців.
Гасан протер очі, а Карембу стиха скрикнув. Бабула збентежено ущипнув себе, аби впевнитися, що він не спить. Майстер з вулиці гаптарів у Тріполі-ель-Акса, Махмуд Алі, поважно клусав до табору обіч розбійника Слімана. Так, це був Махмуд Алі!
Гасан схопив Карембу та Бабулу й потяг їх за намет.
Верхівці зупинилися. Гаптар із Тріполі, у розкішному пурпурному халаті й у велетенському зеленому тюрбані хаджі, милостиво дозволив Сліманові, щоб той допоміг йому злізти з верблюда, і, взявши коштовну паличку, погордливо запитав: