Міцний кулак туарегів
- Автор: Вавра Ярослав Раймунд
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ганна Пашко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Міцний кулак туарегів». Краткое содержание книги:
Історія про Бен Манзура, жорстокого шейха[1] уаргельської Шаанби, який підступно позбавив життя славетного царя ахаггарських туарегів, і про швидку помсту за той злочин належить до найтиповіших воєнних історій Сахари дев'ятнадцятого століття. Події, про які я вам розповідатиму, мають історичну основу. Коли тридцять сьомого року я відвідав Уарглу й дивовижну мзабську республіку «Семи святих міст», старі шейхи розповіли мені про ці події багато цікавого. Про дещо, на мою думку варте вашої увага, я розповідаю в цій книжці, перевіривши наперед оповідки шейхів у генерала Домаза, який теж не забув про похід ахаггарців на Уарглу. Та й давні літописи хариджитів[2], з якими я ознайомився під час моєї третьої подорожі 1947 року, відкрили мені чимало таємниць сивої давнини.
Отже, я розповім вам про Сахару і її мешканців — моїх друзів на далекому спекотливому півдні. Хто з вас читатиме про цю безмежну пустелю, про те, яка вона є, той пересвідчиться, що Сахара — аж надто цікава, без будь-яких вигадок цікава і в далекому минулому, і нині.
Я. Р. В.
Юрба заколивалася від подиву: сам головний князь Уллад-Сіді-Шейх стоїть з ними на одному майдані! Але цікавість була більша за подив, бо кожен відчував, що несподіванкам іще нема кінця.
Аж тут і справді Ель-Амін став навшпиньки й вигукнув:
— Вітаю тебе, князю! І знай, що в цьому гурті праворуч од мене стоїть не тільки славний своєю мудрістю мокаддем Великого Сенусі, шановний Хаджа-Ахмед-ет-Туаті, але насамперед — двоюрідний брат царя! Його святість марабут Абу-Захаріаш, який з притаманної йому скромності останнім часом став настоятелем славнозвісної мечеті Мекилового сина. Але справжнє його ім'я — Сі-Ідрісі-аш-шериф Абу-Абдаллах-Захаріаш, найславетніший професор Аль-Азгарського університету!
Сталося щось неймовірне: натовп, розділений навпіл, іще не ймучи віри почутому, впав навколішки, випростав руки й заволав:
— Невже сам добрий шериф Ідрісі?
— Ох, дай нам, дай нам своє благословення!
Так, легендарне ім'я царів династії Ідрісів, володарів усієї Північної Африки за доби 791–926 років справді мало чародійну силу, якій і досі був підвладний тутешній люд.
Тож гордовитому й підступному старому князеві Аббасу бен-Уллад-Сіді-Шейхові не лишалося нічого іншого, як першому пришкандибати на чолі юрби городян до старого нащадка халіфів Абу-Захаріаша.
А коли старезний князь уже хотів, за традиційним звичаєм, кинутися марабутові в ноги, той підвів його і двічі поцілував.
Як усе змінилося!
Невідомо звідки взялися сотні жінок. Вони простягали до Захаріаша своїх верескливих малят. Приводили і приносили калік і хворих, вели сліпих. І ніхто не бажав нічого іншого, аби тільки до них доторкнулася жилава рука нащадка святих царів і полегшила їхнє страждання…
Коли Карембу згодом глянув на сусідню покрівлю, там уже не було нікого.
— Дивіться, дивіться, — здивувався малий Гасан, який саме вийшов на терасу. — Я гадав, що вони повбивають один одного, а воно все скінчилося поклонінням нашому любому вчителеві!
— Але ж, батечку, непогано бути в почті святого Ідріса! — з гордістю вигукнув Карембу.
— Отак ми могли б підкорити грізну Уарглу! Коли б узавтра наш святий добродій тільки наказав… то я нічого не дам за голову жорстокого шейха Бен Манзура!
— Стривайте, друзі, що ви кажете? Адже ви добре знаєте — його святість ніколи і нізащо в світі не накаже вчинити щось лихе! — дорікнув базікам завжди розважливий Гасан.
— А хіба погано розчавити верблюжу блощицю, яка вкусила тебе? — заперечив Карембу. — Ти ж, мабуть, знаєш, до чого може призвести шейхів учинок?
— Авжеж — до війни!
— Ні, ще гірше. Шаанби битимуться з ахаггарськими туарегами, а християни тим часом зійдуть з Атласу в північну пустелю, захоплять Біскру й Лагуат, а потім підкорять собі Туггурт, цілу Шаанбу й кінець кінцем Ахаггар!
— Ну, це вже, любий, навряд! Це вже навряд! — похитав головою Бабула…
Огрядний чоловік, який сховався в тіні колонади, стежив за несподіваними подіями, що розгорнулися так бурхливо і гак раптово закінчилися… Він щось бурмотів, кидаючи на натовп сповнені зненависті погляди:
— Син Адама, який мирить смертельних ворогів самою тільки згадкою свого імені, не поїде далі в Сахару! — по цих словах чоловік обернувся до двох своїх супутників, владно наказав їм: — За мною! — і зник, загорнувшись у широчезний, розкішно гаптований халат.
11
ПІД ЗАГРОЗОЮ РОЗБІЙНИКІВ ПУСТЕЛІ
іля халуп, оточених муром, височіли кілька пальм з обскубаними вітром кронами. Така картина відкрилася зненацька пізнього надвечір'я між двома низенькими попелястими горбами.
— Коли б ми їхали тут десь за годину, то й не помітили б, що в цій околиці живуть люди… — мовив Гасан.
Ватажок гафли[48] посміхнувся:
— Через дві милі побачиш, яке помилкове буває перше враження…
І знову поринув у думки про свою торгівлю, яку полишив на чужі руки десь неймовірно далеко, в місті Агадесі. Байдужий на вигляд ватажок на довгоногому верблюді скидався на кумедного божка, який хитається сюди-туди…
«Ото ще противний», — подумав Гасан і зиркнув на Бабулу, який їхав праворуч од ватажка і теж погойдувався в сідлі.
Ватажка звали Сіді-ель-Малік. Його найняли в Уарглі за великі гроші. Місяць тому він приїхав з Агадеса до Уаргли на чолі невеличкого каравану й привіз різний купецький товар: страусові пера, пофарбовані індиго, бавовняні суданські тканини, слонові ікла й невеличкий вантаж сезаму[49].
48
Гафла — невеличкий караван, зв'язаний, за берберським звичаєм, ланцюгами.
49
Сезам, або кунжут — африканська однорічна олійна рослина.