Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Досліджуючи судову владу на Січі, слід також зважити на мілітарний характер життя запорожців. На нашу думку, державно-правовий режим Запорізької Січі визначався її статусом військової республіки, свого роду лицарського ордену. (Є й інше популярне порівняння з сучасниками запорожців — флібустьєрами Карибського моря, яке, однак, на нашу думку, безпідставно не враховує релігійний чинник.) Суд у період ведення бойових дій мав риси військово-польового суду. Судові рішення за таких обставин виносились одноосібно військовими командирами, які водночас були посадовими особами (козацькою старшиною): кошовим отаманом, курінними отаманами, паланковими й похідними полковниками. В цьому разі судові функції були невіддільними від адміністративно-командних і мали характер усних розпоряджень. Такі одноособові присуди підлягали негайному виконанню[250].

Наприклад, у 1584 р. під час переговорів з татарськими посланцями під Аслан-городком, коли один з козаків вистрелив у татарських посланців, кошовий одразу наказав скарати винуватця «на горло». В 1701 р. було взято під варту й відсторонено від виконання службових обов’язків чотирьох курінних отаманів, яких кошовий отаман звинуватив у неналежному керуванні своїми куренями, відсутності дисципліни та в грабунках проїжджих купців[251].

Особливості Січі визначали цілі й завдання правосуддя. До їх числа належали підтримання засад суспільного ладу та правопорядку, запобігання правопорушенням, захист законних прав та інтересів окремих осіб і кошового товариства загалом. Так, анонімний дослідник кінця XIX ст. звертав увагу на такі завдання козацького правосуддя: 1) убезпечення громади від злочинців і злочинів, які посягали на корінні традиції та правові засади січової організації і могли викликати розлад і сум’яття у внутрішніх відносинах Коша; 2) усунення злочинця з метою унеможливлення злочинних посягань у майбутньому; 3) залякування з метою запобігання майбутнім злочинам та надання покаранням характеру помсти. Разом з тим, на його думку, правосуддя на Січі не ставило й не могло ставити своїм завданням виправлення та перевиховання правопорушника, оскільки в умовах постійних військових дій для цього не було ні часу, ні відповідних можливостей. Окрім того, Січ була об’єднанням вільних і рівних людей, що виключало можливість обернення злочинців на підлеглих товариству осіб, обмеження їх прав і підпорядкування волі общини. Тому злочинці або виганялися з товариства, або знищувалися, або після належної кари за заподіяне зло залишалися повноправними членами громади. Покарання застосовувалося не в інтересах приватних осіб, а в інтересах усього Коша. І ці інтереси громади ставилися вище інтересів окремих її членів[252].

Судова влада Запорізької Січі поширювалася на всю територію г Війська Запорізького низового й охоплювала сучасні Дніпропетровську і Запорізьку області, а також частину Херсонської, Кіровоградської, Донецької та Луганської областей. Наприклад, кошовий отаман Петро Калнишевський наказав повісити козака Брюховецького куреня Зиму за злодійство в «Протовчанському відомстві над Ореллю, де він і кривди чинив»[253]. А в рапорті від 1 лютого 1754 р. Коша Війська Запорізького низового Генеральній військовій канцелярії повідомлялося про відібрання пернача в кодацького паланочного полковника Стефана Савелієва та накладання на нього штрафу за побиття отамана Герасима Лисенка, присланого для стягнення недоїмки з вихідців із Крилівської сотні (тобто з території Гетьманщини)[254].