Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 978-966-00-1458-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку». Краткое содержание книги:
Аналіз історико-правової реальності тісно пов’язується з еволюцією теоретичних і суспільно-політичних поглядів на призначення правосуддя та судової влади.
Звертається особлива увага на історичний досвід, який доцільно врахувати у процесі сучасної судової реформи в Україні.
Монографія розрахована на широке коло науковців, викладачів, аспірантів, студентів, юристів-практиків, усіх, хто цікавиться проблемами судової влади.
Водночас навіть після наказу російського уряду від 13 березня 1749 р., яким заборонялося кошовим отаманам виносити смертні вироки, ця заборона була проігнорована і в наступні десятиліття кошові отамани зберігали свої судові повноваження в повному обсязі[261].
Специфічною судовою інституцією був суд Похідного Коша в паланках. А. О. Скальковський стверджував: «Бувало, що кошовий разом з військовим суддею і писарем об’їздив паланки і дорогою творив суд і розправу, встановлював усілякі порядки, а його рішення та постанови записувалися в “похідний” журнал»[262]. Зокрема, в журналі можна знайти протоколи судового розгляду багатьох цивільних справ, які стосувалися стягнення боргів, дотримання угод та давності володіння. Після запису відповідного рішення майже завжди містилося донесення паланки або військового осавула, що наказ Коша виконано[263].
З часом у правовому житті Запорізької Січі утвердилося поняття «суд Коша», яке охоплювало суд військової ради, суд кошового і суд Похідного Коша. Цілком імовірно, що до цього розряду належав і суд курінної ради (сходки) через його загальну природу «малої військової ради». Рішення (вироки) усіх цих судів вважалися остаточними й вступали у силу відразу після їх проголошення.
Не до кінця з’ясованим є питання про місце в судоустрої Запорізької Січі суду військового судді. Судові повноваження військового судді, принаймні на перших порах, мали несамостійний характер. Його рішення не вважалися остаточними та підлягали затвердженню кошовим отаманом. Проте з середини XVIII ст. військовий суддя дедалі частіше виступав як самостійна судова інстанція для справ, що розглядалися паланковими полковниками та курінними отаманами. Якщо сторони були задоволені рішенням або вироком у справі — вона вважалася вирішеною остаточно. В разі незгоди з рішенням або вироком військового судді сторони відсилалися до суду кошового отамана, де справа вирішувалася остаточно[264]. На рішення військового судді, як стверджував Д. І. Яворницький, можна було подавати апеляції також до військової ради[265].
Військовий суддя вважався другою за значенням особою після кошового отамана, обирався на військовій раді з простого товариства і виконував роль не лише судді, а й хранителя правової традиції та принципів правового ладу січового товариства. Водночас він, як і кошовий отаман, вважався «рівним серед рівних», не мав окремого житла і мав харчуватися разом з козаками свого куреня. Зовнішньою ознакою влади військового судді була велика срібна печатка та «комишина» або «суддівська тростина», яку інколи ще називали «суддівською ліскою». Підписував суддя документи так: «…суддя войськовой Микола Тимофеев з товариством».
Важливу роль у діяльності згаданих вище судів відігравали так звані старики — старі, заслужені козаки, які в минулому обіймали виборні посади кошових, курінних отаманів, військових суддів, полковників тощо й користувалися повагою й авторитетом серед козаків. Вони залучалися до розгляду судових справ як знавці і охоронці козацьких звичаїв[266]. «Старики» формально не мали прав і привілеїв, які б давали змогу впливати на зміст судових рішень. Але їхня думка в багатьох випадках впливала на прийняття рішення козацьким загалом.
Інтегрованість судової влади в загальну військово-адміністративну організацію Запорізької Січі зумовила участь у судочинстві ще ряду представників військової старшини і військових служителів. Зокрема, О. І. Рігельман зазначав, що певними судовими повноваженнями, окрім кошового отамана та військового судді, були наділені курінні отамани, осавули, а також пушкар, писар, довбиш та литаврщик, але якими саме, автор не конкретизував[267].
Д. І. Яворницький відзначав, що посадовою особою, причетною до процесу судочинства, був військовий писар, який записував та зачитував судові вироки на військових радах, сповіщав про рішення і вироки козацьких судів, особливо в разі, коли заінтересовані особи перебували у віддалених паланках[268].
Безпосередню участь у розгляді справ брав осавул, який, окрім усього іншого, мав повноваження з розслідування та розгляду кримінальних справ і незначних цивільно-майнових конфліктів та скарг, організації виконання судових вироків і контролю за правильністю їх виконання.
261
Історія українського козацтва… — С. 142, 143.
262
Скальковстй А. А. Как судили и рядили… — С. 619; Скальковський А. О. Історія Нової Січі… — С. 125.
263
Скальковський А. О. Історія Нової Січі… — С. 130.
264
Історія українського козацтва… — С. 143.
265
Яворницький Д. І. Зазн. праця. — С. 177.
266
Грозовський І. М. Право Нової Січі (1734–1775 рр.): Навч. посібник. — Харків: Вид-во ун-ту внутр. справ, 2000. — С. 90.
267
Ригельман А. И. Летописное повествование о Малой России… Книга шестая / А. И. Ригельман. — М.: в университетской типографии, 1847. — С. 69.
268
Яворницький Д. І. Зазн. праця. — С. 190.