Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Судові рішення кошового отамана переважно стосувалися важливих цивільних справ щодо розподілу земель та угідь за конкретними куренями, грошового й матеріального жалування, здобичі, а також кримінальних справ, які не були вирішені в судах нижчих посадовців Січі. Кошові отамани ревно стежили за справедливістю судочинства, а також за тим, щоб ніхто ззовні не втручався в судовий процес Січі та не змінював основоположних принципів козацького права.

Значна кількість судових розглядів робила здійснення правосуддя важливою складовою діяльності кошового, оскільки від кваліфікованого й мудрого рішення або вироку безпосередньо залежав авторитет їх влади. Тому кошові прагнули вирішувати судові справи відкрито й відповідно до уявлень товариства про добро і справедливість. Поряд із застосуванням у разі потреби жорстоких покарань вони нерідко схиляли сторони до примирення та «полюбовного» вирішення суперечок всередині січової громади.

Рішення кошового отамана було безапеляційним, і якщо воно задовольняло сторони, зазначав А. О. Скальковський, прощання їх із кошовим дихало братерською приязністю і нагадувало прощання гостей із хазяїном. Але в разі відкритого незадоволення рішенням з боку засудженого чи відповідача або при більшій його провині прощання набувало іншого характеру. Кошовий грізно командував: «Сторожа, київ!», і коли з’являлися «киї», вельможний оголошував винному: «Ну лягай, братику! Ось ми тебе провчимо, як-то по правді робити й панів шанувати!» І як 50 чи 100 київ дадуть, кошовий крикне: «Годі!» Після цього кошовий вдруге зачитував йому рішення й питав, чи чує він. Якщо обвинувачений або відповідач визнавав свою провину, кошовий мовив йому напослідок: «Ну, вставай з Богом та шануйся, а що тебе вибили, то здорово зноси: то що б ти не дуже мудрував, не упрямився»[259].

Кожний кошовий щорічно, 1 січня, під час виборів військової старшини мав звітувати раді про всі свої вчинки й дії, що стосувалися Війська Запорізького, і якщо під час звітування кошового відкривався який-небудь злочин проти Війська, неправильне судове рішення, незаконний вчинок, то кошового могли навіть стратити. Відомо, що один з перших козацьких ватажків Предслав Ландскоронський був страчений за «намір привести козаків до строгої покори». В 1739 р. під час Хотинського походу російської армії за аналогічною підозрою був страчений кошовий Яков Тукало[260].