Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 978-966-00-1458-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку». Краткое содержание книги:
Аналіз історико-правової реальності тісно пов’язується з еволюцією теоретичних і суспільно-політичних поглядів на призначення правосуддя та судової влади.
Звертається особлива увага на історичний досвід, який доцільно врахувати у процесі сучасної судової реформи в Україні.
Монографія розрахована на широке коло науковців, викладачів, аспірантів, студентів, юристів-практиків, усіх, хто цікавиться проблемами судової влади.
Серед військово-адміністративних органів Запорізької Січі були ще ради «до куренів», згадувані в літературі під назвою «курінні ради» або «сходки». Це були не ради козаків одного куреня, як іноді помилково думають, а своєрідні оперативні наради козацької еліти за участю кошової старшини, курінних отаманів і «стариків» (авторитетних колишніх посадовців). Сходки скликалися здебільшого для вирішення секретних або нагальних справ, котрі вимагали збереження таємниці й негайного виконання. В певні історичні моменти вони перебирали на себе компетенцію військової ради, то ж могли мати й судові функції.
Роль верховного судді на Січі виконував кошовий отаман. Суд кошового отамана виступав спочатку як суд першої інстанції в справах військової старшини і паланкових полковників. З часом, приблизно в середині XVII ст., він перетворився на вищу апеляційну інстанцію. Судові вироки, рішення й ухвали усіх носіїв судової влади часто розпочиналися словами: «З повеління пана кошового отамана…», зокрема й тоді, коли справу розглядала військова рада.
Кошовий отаман затверджував рішення військового судді й визначав покарання злочинцям. Під час військового походу він міг самостійно призначати злочинцям смертну кару, хоча в мирний час це було прерогативою військової ради або сходки. Йому також належало право помилування злочинців. Він зі згоди всього січового товариства міг здійснити екстрадицію січовика, запідозреного в злочині. Утім існувало загальне правило «з Січі видачі немає», винятки з якого траплялися нечасто.
Судові рішення кошового отамана переважно стосувалися важливих цивільних справ щодо розподілу земель та угідь за конкретними куренями, грошового й матеріального жалування, здобичі, а також кримінальних справ, які не були вирішені в судах нижчих посадовців Січі. Кошові отамани ревно стежили за справедливістю судочинства, а також за тим, щоб ніхто ззовні не втручався в судовий процес Січі та не змінював основоположних принципів козацького права.
Значна кількість судових розглядів робила здійснення правосуддя важливою складовою діяльності кошового, оскільки від кваліфікованого й мудрого рішення або вироку безпосередньо залежав авторитет їх влади. Тому кошові прагнули вирішувати судові справи відкрито й відповідно до уявлень товариства про добро і справедливість. Поряд із застосуванням у разі потреби жорстоких покарань вони нерідко схиляли сторони до примирення та «полюбовного» вирішення суперечок всередині січової громади.
Рішення кошового отамана було безапеляційним, і якщо воно задовольняло сторони, зазначав А. О. Скальковський, прощання їх із кошовим дихало братерською приязністю і нагадувало прощання гостей із хазяїном. Але в разі відкритого незадоволення рішенням з боку засудженого чи відповідача або при більшій його провині прощання набувало іншого характеру. Кошовий грізно командував: «Сторожа, київ!», і коли з’являлися «киї», вельможний оголошував винному: «Ну лягай, братику! Ось ми тебе провчимо, як-то по правді робити й панів шанувати!» І як 50 чи 100 київ дадуть, кошовий крикне: «Годі!» Після цього кошовий вдруге зачитував йому рішення й питав, чи чує він. Якщо обвинувачений або відповідач визнавав свою провину, кошовий мовив йому напослідок: «Ну, вставай з Богом та шануйся, а що тебе вибили, то здорово зноси: то що б ти не дуже мудрував, не упрямився»[259].
Кожний кошовий щорічно, 1 січня, під час виборів військової старшини мав звітувати раді про всі свої вчинки й дії, що стосувалися Війська Запорізького, і якщо під час звітування кошового відкривався який-небудь злочин проти Війська, неправильне судове рішення, незаконний вчинок, то кошового могли навіть стратити. Відомо, що один з перших козацьких ватажків Предслав Ландскоронський був страчений за «намір привести козаків до строгої покори». В 1739 р. під час Хотинського походу російської армії за аналогічною підозрою був страчений кошовий Яков Тукало[260].
259
Скальковский А. А. Как судили и рядили… — С. 619, 620.
260
Яворницький Д. І. Зазн. праця. — С. 174.