Таємниця янтарної кімнати
- Автор: Дмитриев В., Ерашов Валентин Петрович
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: В. Л. Кашин
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Таємниця янтарної кімнати». Краткое содержание книги:
Серед украдених фашистами унікумів була й знаменита янтарна кімната Катерининського палацу-музею у місті Пушкіно під Ленінградом.
Незабаром після закінчення війни стало відомо, що деталі оздоблення янтарної кімнати разом з іншими музейними експонатами за розпорядженням одного з найближчих поплічників Гітлера гауляйтера Еріха Коха відправлено до міста Кенігсберга (нині Калінінград). У перші післявоєнні роки було створено комісію по розшуках скарбів, украдених гітлерівцями. Комісія провела велику роботу, метою якої було повернення радянському народові його добра. Розшуки янтарної кімнати тривають і досі.
Влітку 1958 року обласна газета «Калининградская правда» надрукувала серію статей, в яких розповідалося про янтарну кімнату, її викрадення і розшуки. Потім побачив світ окремою брошурою нарис В. Дмитрієва «Дело о янтарной комнате» (Калінінградське книжкове видавництво, 1960 р). Ці матеріали знайшли широкий відгук серед читачів. До редакції газети, до видавництва, а також на адресу партійних і радянських органів Калінінграда надійшло і ще надходить багато листів. В них трудящі запитують про те, що являла собою янтарна кімната, просять докладніше розповісти про все, що пов'язано з нею, виявляють бажання допомогти в розшуках її.
Прагнучи відповісти на ці запитання, автори пропонують до уваги читачів повість «Таємниця янтарної кімнати».
Книга побудована на документальній основі. Автори її, учасники розшуків янтарної кімнати, використали численні архівні і музейні документи, в яких описується викрадений скарб і подається його історія, довідкові та монографічні матеріали з історії Кенігсберга, а також матеріали комісії по розшуках янтарної кімнати.
Користуючись нагодою, автори висловлюють глибоку подяку товаришам, які подали допомогу у збиранні матеріалів до книги. Особливо вдячні вони професорові Берлінського університету докторові Гергардту Штраусу (НДР), товаришеві Карлу-Хайнцу Вегнеру — головному редакторові журналу «Фрайє Вельт» («Вільний світ»), що його видає Товариство німецько-радянської дружби, а також завідуючій науковим відділом палацу-музею у м. Пушкіно Є. С. Гладковій.
м. Калінінград, січень 1961 р.
В. Дмитрієв, В. Єрашов
Напруження бою наростало щохвилини. Рукопашні сутички, гранати, довгі черги з автоматів зробили свою справу. Долю замка було вирішено.
— Товаришу капітан, дивіться! — вигукнув хтось позаду Сергєєва. — На башту дивіться!
У вікні на верхньому поверсі башти з'явилася ледве помітна постать. Олег Миколайович навів бінокль. «Чому цивільний? Що вони надумали?» — на ці запитання він не встиг відповісти. Незграбний чоловік у чорному — чи це тільки так здалося звідси? — тримаючись однією рукою за лутку, другою ввіткнув древко у розколину між каменями. Біле полотнище тепер виразно виділялося на фоні руїн. Одразу вогонь ущух.
— Вперед! — вигукнув Сергєєв. — Вперед, товариші!
Минули хвилини. Білий прапор упав на землю. Замість нього сильні руки піднесли новий прапор — червоне знамено перемоги. Королівський замок — символ міста, його гордість і вікова цитадель — впав!
Пожежі лютували ще дужче. Їхнє полум'я стало багровим від диму, який вкривав переможене місто. Кіптява лягала чорною вуаллю на рештки стін, на брук, на обличчя людей. Було душно, як у закритому приміщенні, жарко, наче в липні.
Настав світанок — четвертий день штурму, 9 квітня.
О десятій годині ранку з уцілілих вуличних репродукторів пролунав штучно бадьорий голос диктора.
— Говорить берлінське радіо, говорить берлінське радіо! Доблесні захисники Кенігсберга непорушно держать оборону. Їхнє гасло, як і раніше: перемога або смерть!
«Доблесні захисники Кенігсберга» стріляли у репродуктори, намагаючись заглушити слова, які звучали як знущання, як глузування з приречених на загибель.
Черговий ад'ютант штабу Лаша записував до оперативного журналу:
«У другій половині дня для військ гарнізону склалося зовсім безвихідне становище. В наших руках залишалася невелика територія — окремі квартали та будинки. Ми втратили всі укріплення. Розташування наших військ наскрізь прострілюється противником. Кожна ділянка міста перебуває під безперервною дією радянської авіації. Наша артилерія або виведена з ладу, або захоплена росіянами. Більшість піхотних частин розгромлено. Протягам одного дня, як повідомили росіяни, їм здалося у полон 27 102 чоловіки. Ця цифра, очевидно, не перебільшена. За нашими даними, живими з стотридцятитисячного гарнізону лишилося щонайбільше 40 тисяч чоловік. Окремі групи охоплені безмежним відчаєм і апатією, інші продовжують чинити опір з фанатичною впертістю, якою можна захоплюватися, але яку не можна не визнати божевільною. Дальший опір безглуздий. Долю міста вирішено».
Ад'ютант подивився на годинник. Була шістнадцята.
Він одклав авторучку і вийшов у коридор. Повернувшись через хвилину, обережно постукав у товсті броньовані двері і, відчинивши їх, доповів:
— Пане генерал, у приймальні чекають виклику полковник Хефен і підполковник Кервін, які прибули за вашим наказом.
— Просіть, — втомлено відповів Лаш.
Він не запросив офіцерів сісти. Поглядаючи на строкатий план Кенігсберга, який затуляв усю стіну просторого підземного кабінету, начальник невиразно промовив:
— Настав кінець. Треба капітулювати.
— Пробачте, пане генерал. Я не розчув ваших слів, — уривисто кинув Хефен.
Лаш рвучко повернувся і став перед полковником, дивлячись на нього каламутними від безсоння очима.
— Панове офіцери! Я змушений дати вам тяжке доручення. Іншого виходу немає. Дальший опір безглуздий. Наказую… — голос генерала став твердіший. Хефен і Кервін виструнчилися. — Наказую вирушити парламентерами до штабу росіян для переговорів про капітуляцію. Вам надаються широкі повноваження. Час і місце вашого переходу через лінію фронту погодимо по радіо негайно. Будьте готові у дорогу.
Рівно о дев'ятнадцятій годині парламентери прибули на командний пункт 11-ої гвардійської стрілецької дивізії, де їх прийняв командуючий армією генерал-полковник Галицький.
Одержавши умови беззастережної капітуляції, фашистські офіцери повернулися до штабу Лаша. Проте у визначену годину гітлерівське командування відповіді не дало.
Тоді в нелегку дорогу вирушили парламентери радянської сторони. Виконати це важке і відповідальне завдання випало на долю шістьох смільчаків. Групу очолив начальник штабу 11-ої гвардійської дивізії підполковник Яновський. З ним ішли перекладачі — заступник начальника штабу артилерії дивізії капітан Федорко і старший інструктор політвідділу капітан Шпитальник. Офіцерів супроводжували два автоматники. Провідником призначили «знавця Кенігсберга» гвардії капітана Сергєєва. Радянських парламентерів зустріли два провідники — німці, яких послав Лаш.