Таємниця янтарної кімнати
- Автор: Дмитриев В., Ерашов Валентин Петрович
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: В. Л. Кашин
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Таємниця янтарної кімнати». Краткое содержание книги:
Серед украдених фашистами унікумів була й знаменита янтарна кімната Катерининського палацу-музею у місті Пушкіно під Ленінградом.
Незабаром після закінчення війни стало відомо, що деталі оздоблення янтарної кімнати разом з іншими музейними експонатами за розпорядженням одного з найближчих поплічників Гітлера гауляйтера Еріха Коха відправлено до міста Кенігсберга (нині Калінінград). У перші післявоєнні роки було створено комісію по розшуках скарбів, украдених гітлерівцями. Комісія провела велику роботу, метою якої було повернення радянському народові його добра. Розшуки янтарної кімнати тривають і досі.
Влітку 1958 року обласна газета «Калининградская правда» надрукувала серію статей, в яких розповідалося про янтарну кімнату, її викрадення і розшуки. Потім побачив світ окремою брошурою нарис В. Дмитрієва «Дело о янтарной комнате» (Калінінградське книжкове видавництво, 1960 р). Ці матеріали знайшли широкий відгук серед читачів. До редакції газети, до видавництва, а також на адресу партійних і радянських органів Калінінграда надійшло і ще надходить багато листів. В них трудящі запитують про те, що являла собою янтарна кімната, просять докладніше розповісти про все, що пов'язано з нею, виявляють бажання допомогти в розшуках її.
Прагнучи відповісти на ці запитання, автори пропонують до уваги читачів повість «Таємниця янтарної кімнати».
Книга побудована на документальній основі. Автори її, учасники розшуків янтарної кімнати, використали численні архівні і музейні документи, в яких описується викрадений скарб і подається його історія, довідкові та монографічні матеріали з історії Кенігсберга, а також матеріали комісії по розшуках янтарної кімнати.
Користуючись нагодою, автори висловлюють глибоку подяку товаришам, які подали допомогу у збиранні матеріалів до книги. Особливо вдячні вони професорові Берлінського університету докторові Гергардту Штраусу (НДР), товаришеві Карлу-Хайнцу Вегнеру — головному редакторові журналу «Фрайє Вельт» («Вільний світ»), що його видає Товариство німецько-радянської дружби, а також завідуючій науковим відділом палацу-музею у м. Пушкіно Є. С. Гладковій.
м. Калінінград, січень 1961 р.
В. Дмитрієв, В. Єрашов
Обережно прогула машина. Час було їхати додому, та Олег Миколайович зволікав. Разом з шофером вони взяли з багажника лопату і працювали ще годину, але знову ж таки даремно.
Назавтра Сергєєв приїхав сюди з групою саперів, виділених на прохання Денисова. Вони працювали до обіду, викопали чималий і досить глибокий котлован. Сергєєв все-таки побачив те, що шукав: важку сталеву плиту, під якою виявилась кришка колодязя. На ній був короткий напис: «Ахтунг».
Саме слово — «Увага» — не означало ще нічого особливо цікавого і важливого. Мало що могло ховатися у колодязі, скажімо трансформаторні проводи. Але всім чомусь здавалося, що тут криється щось серйозніше.
Кришку знімали дуже обережно. Потім усі розчаровано зітхнули: колодязь був по вінця наповнений водою.
Її відкачували до вечора і весь наступний день, але вода майже не спадала. Певно, десь там, у глибині, проходив потужний водоносний шар, і дужий струмінь або сам прорвався, зруйнувавши стінки колодязя, або його свідомо випустили люди, яким потрібно було сховати у бетонній трубі щось цінне і важливе. Так, там щось було, бо навіщо написали на кришці застереження, а саму її замаскували так старанно і надійно?
Але воду викачати так і не пощастило.
— Повік собі не прощу! — схвильовано говорив Сергєєв, крокуючи по кабінету Денисова. — Тільки сьогодні мені спало на думку: адже план був рукописний, саморобний, унікальний! А на книзі — екслібріс приватної бібліотеки якогось там археолога: чи то Геніке, чи то Генцке. Тепер зрозуміло, чому в інших примірниках ніякого плану немає! Господар книги просто вклеїв його у свій екземпляр. І тепер усе втрачено. Спробуй розшукай ще один такий! А без плану як без рук. Схема, накреслена Штраусом, на жаль, малого масштабу, на ній тільки найголовніше, а деталей немає, немає підвалів, кімнат, виступів, поворотів, за допомогою яких тільки й можна знайти тайник… Ах ти чорт, і треба ж було такому трапитися!
— Ну годі, годі тобі каратися, — співчутливо сказав Денисов, переходячи на «ти», що траплялося останнім часом досить часто — спільна праця зблизила їх.
Лихо, справді, велике, але це ще не катастрофа! Може, і план знайдемо, а ні — то і без нього будемо шукати. Доведеться тільки почекати, поки зможемо використати більш серйозні засоби. А рота тим часом попрацює, пошукає. До речі, чув — оце вже справжнє лихо: два солдати пропали! Припускають, що вони кудись самі полізли за нашою кімнатою. І не повернулись. А ти говориш — план. Треба будь-що людей розшукати!
Розшуки солдатів тривали. Одержавши у саперному батальйоні акумуляторні ліхтарі і наказавши видати з ротного запасу плавальні прогумовані костюми та рятівні пояси, капітан Амелін разом з Павловським вранці полізли у підвал.
Вода піднялась майже під стелю, але більше, очевидно, не прибувала. Уважно оглядаючи все навколо, командир роти і сержант попливли. За Павловським тяглася на вірьовці, чіпляючись за підлогу, залізна «кішка».
— Товаришу капітан, дивіться — тут іще ходи, у різні боки! — вигукнув сержант, піднімаючи ліхтар. — Бачите?
— Бачу, Аж… аж п'ять! Треба перевірити. Пливімо туди.
Вони заглибилися в темний коридор, тримаючись один за одним, щоб не заплутати вірьовки. А втім, далеко плисти не довелося, вірьовки натяглися, а це означало, що там, нагорі, моток розкрутився до кінця.
— Так. Схоже на те, що не знайдемо, — прошепотів Павловський. Капітан промовчав. Вони зупинилися, повільно рухаючи ногами, щоб слабка течія не віднесла їх назад.
Раптом щось темне і велике з'явилося попереду. Ледве посувалося вздовж стіни, зупиняючись біля кожної вибоїни. Амелін спритно відстебнув од пояса «карабін» з прив'язаною вірьовкою і, наказавши Павловському лишатися на місці, поплив назустріч темній плямі. Не встиг він проплисти й кілька метрів, як Павловський побачив: на широкій дошці лежало щось дивне, безформне.
— Дивіться, товаришу капітан! — вигукнув сержант.
— Бачу. Швидко оглянути!
Піднімаючи фонтани води, Амелін і Павловський кинулися вперед.
— Вони!
— Живі, — з полегкістю зітхнув капітан.
Розділ сьомий
НЕВДАЛА РОЗМОВА
«Я, Бернгардт-Отто-Густав фон Лаш, який народився у Верхній Сілезії 12 березня 1893 року, генерал від інфантерії, колишній комендант міста і фортеці першого класу Кенігсберг, нині перебуваючи в ув'язненні за вироком військового трибуналу у Ленінграді, настійно вимагаю від радянських властей, які тримають мене під вартою…»