Таємниця янтарної кімнати
- Автор: Дмитриев В., Ерашов Валентин Петрович
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: В. Л. Кашин
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Таємниця янтарної кімнати». Краткое содержание книги:
Серед украдених фашистами унікумів була й знаменита янтарна кімната Катерининського палацу-музею у місті Пушкіно під Ленінградом.
Незабаром після закінчення війни стало відомо, що деталі оздоблення янтарної кімнати разом з іншими музейними експонатами за розпорядженням одного з найближчих поплічників Гітлера гауляйтера Еріха Коха відправлено до міста Кенігсберга (нині Калінінград). У перші післявоєнні роки було створено комісію по розшуках скарбів, украдених гітлерівцями. Комісія провела велику роботу, метою якої було повернення радянському народові його добра. Розшуки янтарної кімнати тривають і досі.
Влітку 1958 року обласна газета «Калининградская правда» надрукувала серію статей, в яких розповідалося про янтарну кімнату, її викрадення і розшуки. Потім побачив світ окремою брошурою нарис В. Дмитрієва «Дело о янтарной комнате» (Калінінградське книжкове видавництво, 1960 р). Ці матеріали знайшли широкий відгук серед читачів. До редакції газети, до видавництва, а також на адресу партійних і радянських органів Калінінграда надійшло і ще надходить багато листів. В них трудящі запитують про те, що являла собою янтарна кімната, просять докладніше розповісти про все, що пов'язано з нею, виявляють бажання допомогти в розшуках її.
Прагнучи відповісти на ці запитання, автори пропонують до уваги читачів повість «Таємниця янтарної кімнати».
Книга побудована на документальній основі. Автори її, учасники розшуків янтарної кімнати, використали численні архівні і музейні документи, в яких описується викрадений скарб і подається його історія, довідкові та монографічні матеріали з історії Кенігсберга, а також матеріали комісії по розшуках янтарної кімнати.
Користуючись нагодою, автори висловлюють глибоку подяку товаришам, які подали допомогу у збиранні матеріалів до книги. Особливо вдячні вони професорові Берлінського університету докторові Гергардту Штраусу (НДР), товаришеві Карлу-Хайнцу Вегнеру — головному редакторові журналу «Фрайє Вельт» («Вільний світ»), що його видає Товариство німецько-радянської дружби, а також завідуючій науковим відділом палацу-музею у м. Пушкіно Є. С. Гладковій.
м. Калінінград, січень 1961 р.
В. Дмитрієв, В. Єрашов
— Чергова кляуза, — гидливо сказав начальник табору військовополонених, відкладаючи сторінки, списані вугластим нерозбірливим почерком. — Скільки ще цей Лаш настрочить таких скарг за час свого ув'язнення! Як день, так і нова вигадка, претензія. І все — дрібниці. То пересолений суп, то вода для гоління була не такою гарячою, як хотілося б його превосходительству. Ну й випала ж нам доленька морочитися з цим типом.
— Справді, товаришу полковник, — підтвердив співбесідник, невисокий майор з шрамом на чолі. — І умови ж які: годують немов у ресторані, прогулянки не обмежені, денщика йому зберегли, окрема кімната, книги, вільне листування. Покатували б його, як нашого Карбишева…
— Нічого не поробиш. Доведеться знову розглядати скаргу. До речі, Лашем останніми днями зацікавилися товариші з Калінінграда. Мені дзвонили з міністерства, переказували прохання Калінінградського обкому влаштувати побачення Лаша з Паулюсом. Треба дозволити. Нехай поговорять. Кажуть, Паулюс має поставити Лашу кілька важливих запитань.
— Не використано ще таку значну можливість, як розмова з Лашем, — задумливо сказав Денисов.
— Так, цей вовк може дещо знати.
— Звичайно. Але спробуй витягти з нього слово… Добром не скаже, я вже його знаю, — промовив Сергєєв.
Олег Миколайович і справді знав Лаша — йому доводилося зустрічатись і навіть розмовляти з колишнім комендантом Кенігсберга.
Було це так.
Наші війська готувалися до штурму.
Щоб уникнути зайвого кровопролиття, маршал Василевський за дорученням Ставки неодноразово звертався у ті дні до Лаша з пропозицією капітулювати. Але начальник Кенігсберзького гарнізону упирався: дуже вже напруженою була обстановка, фюрер погрожував смертною карою тим, хто насмілиться відступити хоча б на десяток метрів. І Лаш упирався. Нічого іншого йому не лишалося робити.
Вдень і вночі по дорогах до Кенігсберга йшли машини. Вони підвозили нашим частинам і з'єднанням снаряди, міни, гранати, набої, зброю і спорядження для особового складу штурмових груп. На учбових полях, де точно відтворювалася оборонна система гітлерівців, завершувалися полкові і дивізійні тактичні навчання. Досвідчені сапери інструктували піхоту. Офіцери виходили на останні рекогносцировки. Штаби складали бойові накази і розпорядження. Похідні кухні готували «посилені» обіди і вечері. Політпрацівники роз'яснювали бойове завдання.
До штурму залишалися лічені дні.
А у невеличкому містечку Лабіау в старовинному замку група під керівництвом Ніколаєва і Сергєєва закінчувала роботу над макетом Кенігсберга.
У просторій залі на паркетній підлозі було споруджено в мініатюрі величезне місто, оперезане кільцем фортів, поцятковане ковпаками дотів і дзотів.
Кожний будинок, завулок, кожну окрему споруду зобразили за допомогою малюсіньких кубиків умілі майстри.
— Майстри! — промовив начальник штабу фронту. — Всіх до нагороди. Сергєєва і Ніколаєва — окремо, до ордена Червоного Прапора. Запитання будуть?
— Дозвольте, товаришу генерал? — звернувся до нього капітан Ніколаєв. — Ми всі просимо дозволу піти на передову. Наше місце там. Наші знання топографії міста пригодяться.
— Добре! І в цьому молодці. Правильно. Підете на передову…
— Товариші офіцери, прошу звірити годинники, — урочисто сказав командуючий військами гвардійської армії генерал-полковник Галицький. — Зараз рівно вісім. Восьма година ранку шостого квітня тисяча дев'ятсот сорок п'ятого року, — повторив він і раптом широко посміхнувся. — Можливо, це остання велика операція, в якій нам з вами доведеться брати участь. Справа наближається до кінця, друзі, до переможного кінця. Бажаю всім вам успіху!
І відразу став серйозний.
— Початок артилерійської підготовки через дві з половиною години. Прошу ще раз перевірити готовність до штурму. По місцях, товариші командири!
О десятій годині тридцять хвилин шквал артилерійського вогню обрушився на форти, доти і траншеї гітлерівських військ.
На «нічну сорочку Кенігсберга» наділи вогняний пояс. Він стягувався все тугіше й тугіше. Лункими басами рокотали крупнокаліберні гармати, уривисто гавкали дивізійні і полкові, ляскали, як батоги, батальйонні «сорокап'ятки», з скреготом летіли міни, тріщали не замовкаючи кулемети. Завіса диму піднялася над Кенігсбергом. Незатихаючий гуркіт перекочувався над будинками, бліндажами, окопами. Минули хвилини, і в попелясто-сірому небі з'явилися бомбардувальники з червоними зірками на крилах. Гуркіт вибухів став іще дужчий.