Таємниця янтарної кімнати
- Автор: Дмитриев В., Ерашов Валентин Петрович
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: В. Л. Кашин
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Таємниця янтарної кімнати». Краткое содержание книги:
Серед украдених фашистами унікумів була й знаменита янтарна кімната Катерининського палацу-музею у місті Пушкіно під Ленінградом.
Незабаром після закінчення війни стало відомо, що деталі оздоблення янтарної кімнати разом з іншими музейними експонатами за розпорядженням одного з найближчих поплічників Гітлера гауляйтера Еріха Коха відправлено до міста Кенігсберга (нині Калінінград). У перші післявоєнні роки було створено комісію по розшуках скарбів, украдених гітлерівцями. Комісія провела велику роботу, метою якої було повернення радянському народові його добра. Розшуки янтарної кімнати тривають і досі.
Влітку 1958 року обласна газета «Калининградская правда» надрукувала серію статей, в яких розповідалося про янтарну кімнату, її викрадення і розшуки. Потім побачив світ окремою брошурою нарис В. Дмитрієва «Дело о янтарной комнате» (Калінінградське книжкове видавництво, 1960 р). Ці матеріали знайшли широкий відгук серед читачів. До редакції газети, до видавництва, а також на адресу партійних і радянських органів Калінінграда надійшло і ще надходить багато листів. В них трудящі запитують про те, що являла собою янтарна кімната, просять докладніше розповісти про все, що пов'язано з нею, виявляють бажання допомогти в розшуках її.
Прагнучи відповісти на ці запитання, автори пропонують до уваги читачів повість «Таємниця янтарної кімнати».
Книга побудована на документальній основі. Автори її, учасники розшуків янтарної кімнати, використали численні архівні і музейні документи, в яких описується викрадений скарб і подається його історія, довідкові та монографічні матеріали з історії Кенігсберга, а також матеріали комісії по розшуках янтарної кімнати.
Користуючись нагодою, автори висловлюють глибоку подяку товаришам, які подали допомогу у збиранні матеріалів до книги. Особливо вдячні вони професорові Берлінського університету докторові Гергардту Штраусу (НДР), товаришеві Карлу-Хайнцу Вегнеру — головному редакторові журналу «Фрайє Вельт» («Вільний світ»), що його видає Товариство німецько-радянської дружби, а також завідуючій науковим відділом палацу-музею у м. Пушкіно Є. С. Гладковій.
м. Калінінград, січень 1961 р.
В. Дмитрієв, В. Єрашов
Десь опівночі до батальйону Сергєєва несподівано прибув командир дивізії полковник Толстиков.
— Зумієш виконати важке завдання, комбате? — спитав він.
… Через дві години Сергєєв вишикував свій батальйон під кам'яними опорами взятого мосту і виголосив зовсім коротку промову:
— Спасибі. Билися, як і личить гвардійцям. Недарма наша дивізія має назву Московської. Жодного разу не зганьбили свого імені. Командирам рот представити всіх, хто відзначився, до нагороди. Борисенко, до мене!
Писар батальйону підбіг до комбата,
— Приготував?
— Так.
— Пиши.
— Багато вивісок писав я на своєму віці, — розповідав потім товаришам Борисенко, — але ця була найкращою моєю роботою.
Писар сказав правду. Рівними білими літерами на темній цеглі опор він вивів: «Цей міст взяли у квітні 1945 року гвардійці з'єднання полковника Толстикова». Так і лишився цей напис тут, нагадуючи калінінградцям про справи грізні і суворі.
А вранці батальйон разом з іншими підрозділами ввірвався в будинок Південного вокзалу. Вдень 8 квітня стало відомо, що наші війська зайняли порт, оволоділи південно-західною та південною частинами міста, в кількох місцях осідлали залізницю.
Армійська газета вийшла того дня як маленька листівка — складати і друкувати всі чотири полоси не вистачило часу. Навіть самі заголовки малюсіньких заміток були красномовніші за будь-які довгі статті: «Ми штурмували машинобудівний завод», «На захоплених суднобудівних верфях», «Паперова фабрика в наших руках», «Наступ триває», «Пройдено триста міських кварталів», «Атаковано газовий завод», «Припинили опір ще чотири форти», «Хімічний завод взято».
У штабі фронту перехопили радіограму Лаша у ставку Гітлера:
«Прошу дозволу фюрера зосередити наші сили у західному напрямі і зробити спробу прорватися з оточення на захід».
З Берліна негайно прийшла відповідь: «Битися до останку. Всі, хто спробує покинути місто, будуть засуджені до страти». Гітлеру вже не треба було берегти сили, думати про свої війська. Крах наближався. І скажений фюрер намагався ціною життя десятків тисяч людей відтягти остаточну поразку хоча б на кілька днів.
«Битися до останку!» — цими словами він починав свої накази.
«Битися до останку!» — закінчувалися всі відозви фюрера.
«Битися до останку!» — звучало по радіо. «Битися до останку!» — рябіло на сторінках газет.
— Битися до останку — це шлях самогубства! — сказав генерал Лаш, обвівши поглядом людей, що зібралися в його бліндажі. Тут були фюрер міста Вагнер, начальник штабу оборони, гарнізонні військові фахівці, командири дивізій, представники міських властей. Усі мовчали. Не почувши підтримки, але не зустрівши й заперечень, Лаш вів далі:
— Кожному зрозуміло, панове, що німецька держава розвалюється. Керівництво фюрера стає чисто формальним. Берліну загрожує оточення. Нам треба діяти на свій страх і риск, узявши на себе всю відповідальність за можливі наслідки. Проте, — усміхнувся генерал, поглядаючи на перелякані обличчя своїх співбесідників, — проте цю відповідальність готовий узяти на себе я. Наказую військам пробиватися на захід.
Надвечір стало ясно: ця спроба закінчилася повною поразкою. Прорватися крізь кільце радянських військ було неможливо.
Розгніваний Гітлер передав наказ про усунення Лаша від командування гарнізоном і віддання його до суду. Замість Лаша Гітлер призначив генерал-майора Шуберта. Але Шуберт просто не виконав наказу: він самовільно передав свою нову посаду командирові поліцейського полку майору Фойгту. Зрештою, всі ці переміщення були вже ні до чого. Гітлерівцям було байдуже, хто командував, вірніше, — хто вже не командував ними. Надходив кінець.
О восьмій годині вечора гвардійські частини генерал-полковника Галицького підійшли до Прегеля у районі королівського замка.
Громаддя замка похмуро вимальовувалося на палаючому небі: Кенігсберг палав з усіх боків, зловісно освітлюючи двометрової товщини огорожу, складену з величезних необтесаних каменів, закіптяжлі руїни стін, зруйнованих ще англійською авіацією. З бійниць у стінах замка раз у раз виривалися кулеметні черги, звідти ж били польові гармати, летіли ручні гранати.
Підрозділи гвардійських дивізій форсували Прегель вплав — міст виявився розведеним, підйомні механізми несправними. Швидкими перебіжками під ворожим вогнем бійці і командири входили у непрострілюваний простір і, пробиваючись через проломи у стінах, вдиралися на подвір'я замка.