Голубий Птах, названий син ірокезів
- Автор: Юрген Анна
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Л. Андрєєва
- Жанр: Приключения про индейцев
Электронная книга - «Голубий Птах, названий син ірокезів». Краткое содержание книги:
… XVIII століття. Між англійцями і французами точиться боротьба за панування в
Північній Америці. Все далі в ліси відходять індійці — корінне населення країни.
Герой повісті, Георг — син білого поселенця, — потрапляє в полон до індійців, які
всиновляють його. Голубий Птах — так назвали хлопця нові батьки — пізнає життя
червоношкірих людей, про яких білі завойовники говорили тільки зневажливо. Він бачить, що
індійці не заслуговують такої зневаги. Голубий Птах полюбив своїх нових батьків, зжився з
індійцями. Знову потрапивши в середовище білих поселенців, він не може примиритися з їх
хижацькими прагненнями, користолюбством, з усім їх життям, сповненим ненависті і
нетерпимості до людей іншої раси. І хлопець назавжди повертається туди, де він знайшов свій
справжній дім, — до індійців.
Автор цієї книжки — Анна Юрген, сучасна німецька письменниця (НДР) — працюючи над
повістю, спиралася на історичні факти.
Цей захоплюючий правдивий твір з задоволенням прочитають і діти і дорослі.
В Радянському Союзі повість «Голубий Птах» видається вперше.
Поки Димний День гріб упоперек течії, Голубий Птах запалив факел із березової кори і встромив його в отвір невеличкої дошки на носі човна. Позаду світильника була закріплена вертикально ще одна, більша дошка, яка відбивала світло. Вологий пісок затримував іскри факела, щоб від них не загорілось каное.
Мисливці сиділи навпочіпки, оточені темрявою, яку перед човном пронизували промені світла. Тільки-но факел розгорівся як слід, дядько повернув човна, і той беззвучно поплив понад берегом за течією.
Лише час від часу Димний День користувався веслом, але так, що не чути було навіть, як з лопаті весла падали краплини.
Позаду світильника сидів Голубий Птах з луком та стрілою і стежив за берегом, що повільно, п'ядь за п'яддю пропливав мимо, то з'являючись в освітленому колі, то знову поринаючи в пітьму позаду каное. Іноді доводилося обминати кущ очерету, а в цілому луг, що вузенькою смужкою пролягав між лісом і річкою, сягав аж у воду.
Раптом хлопець відчув легеньке погойдування човна, — умовний сигнал — «увага». Тихий тупіт і сопіння почулися з берега. Голубий Птах натягнув лука — саме вчасно, бо в світлі факела з'явився великий олень. Піднявши голову, він витріщився на загадкове світло на воді. Зацікавившись, олень ступив ще ближче. Хлопець побачив, як в очах враженої несподіванкою тварини віддзеркалюються промені світильника, і потім з туго натягнутої тетиви випустив стрілу. Вона просичала, олень зробив стрибок і зник у темряві.
Дядько пробурчав похвальне «го-го», направив каное до берега. Потім вийшов із човна і, пригнувшись, почав скрадатися вверх по схилу. Голубий Птах якось боязко йшов за ним — він не був цілком упевнений, що вистрілив успішно. І взагалі, що дядько хоче побачити в цій пітьмі?
Але перед самим узліссям Димний День зупинився; там лежав олень. Стріла глибоко застряла під шиєю тварини.
Вони перенесли здобич до берега, і дядько, нарешті, заговорив:
— Це був чудовий постріл. Якщо хочеш, давай залишимося ще трохи тут і підсмажимо печінку та серце. Ніч довга, у нас досить часу, щоб вистежити ще одного оленя.
Здивований хлопець погодився. Адже досі Димний День ще ніколи не питав у нього згоди, він був старший і не повинен був цього робити.
Незабаром шматки м'яса вже шкварчали і рум'янились на вогні. Хлопцеві дісталося серце. Нижній його кінчик був вражений стрілою; важко навіть збагнути, як олень з такою раною міг добігти аж до узлісся.
Обидва їли з задоволенням. Дядько старанно пережовував смачне м'ясо. Нарешті він витер свого ножа об легінги, засунув його у шкіряні піхви на поясі і почав говорити.
— Племіннику мій, я стежив за тобою на протязі минулих років і прийшов до висновку, що в тебе серце червоношкірого. Ти зараз щасливий від успішного полювання, а радісні люди більше, ніж понурі, схильні вислуховувати інших. Ось тому я хотів би висловити свої думки, у вірності яких я не сумніваюсь.
Голубий Птах напружено прислухався. Дядя любив говорити пишномовно, наче вождь на раді.
— Ти жив раніше в країні Сходу і, можливо, не знаєш, як це знаємо ми, що наша вітчизна стає все меншою. Ну, тепер тобі видніше, ніж колись, як швидке червоношкіра людина йде стежкою на захід сонця. Колись наші племена жили понад східним морем, тепер англійці сидять уже біля Огайо, у фортеці, яку ти знаєш. Якби ми тоді біля Мононгахіли не перемогли генерала Браддока, то вони сиділи б там уже не одну зиму.
Хлопець засмутився. Перед очима постав похмурий привид, що давно вже затьмарював життя індійців у всьому Огайо. Голубий Птах був уже досить дорослим, щоб зрозуміти горе близьких йому червоношкірих людей.
Не раз батько говорив про наступ білих: від морського узбережжя до рік, від рік до передгір'я, від передгір'я до Аллеганів — все далі на Схід, по всьому великому шляху від Філадельфії вверх до Рейстауна. А тепер англійці ще просунулися вперед: від Аллеганських гір до Огайо.
Знову зазвучав голос дядька:
— Племіннику мій, ти не одну зиму прожив у країні Сходу і знаєш її краще, ніж ми. Можеш ти мені сказати, чи існує ще можливість для червоношкірих вигнати білолицих з цього острова і примусити їх повернутися на батьківщину, звідки вони прийшли? Скажи мені свою думку. Нічого не утаюй, говори відверто і вільно.
Хлопцеві ледве вдалося приховати велике замішання. Такого запитання він зовсім не чекав. Голубий Птах подумав про форт Дю Кесн, який охороняли гармати, про численних мешканців низовини і про велетенське місто Філадельфію.