Голубий Птах, названий син ірокезів
- Автор: Юрген Анна
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Л. Андрєєва
- Жанр: Приключения про индейцев
Электронная книга - «Голубий Птах, названий син ірокезів». Краткое содержание книги:
… XVIII століття. Між англійцями і французами точиться боротьба за панування в
Північній Америці. Все далі в ліси відходять індійці — корінне населення країни.
Герой повісті, Георг — син білого поселенця, — потрапляє в полон до індійців, які
всиновляють його. Голубий Птах — так назвали хлопця нові батьки — пізнає життя
червоношкірих людей, про яких білі завойовники говорили тільки зневажливо. Він бачить, що
індійці не заслуговують такої зневаги. Голубий Птах полюбив своїх нових батьків, зжився з
індійцями. Знову потрапивши в середовище білих поселенців, він не може примиритися з їх
хижацькими прагненнями, користолюбством, з усім їх життям, сповненим ненависті і
нетерпимості до людей іншої раси. І хлопець назавжди повертається туди, де він знайшов свій
справжній дім, — до індійців.
Автор цієї книжки — Анна Юрген, сучасна німецька письменниця (НДР) — працюючи над
повістю, спиралася на історичні факти.
Цей захоплюючий правдивий твір з задоволенням прочитають і діти і дорослі.
В Радянському Союзі повість «Голубий Птах» видається вперше.
— Завтра ловитимемо рибу в озері, — сказав батько під кінець бесіди.
Голубий Птах зацікавився: це озеро він теж знає з тих пір, як їздили у лісок цукрових кленів. Щоразу, коли проходили берегом, тільки й мови було, що про дивну місцевість, якої більше ніде не знайдеш.
Перед очима хлопця постала картина ранньої весни в цій місцевості: бірюзове, овальне озеро, навколо листяний ліс, що ніжно віддзеркалюється у тремтливих хвилях, — лише в одному місці ліс поступається перед великим лугом. На середині озера величезна купа хмизу і гілок: хатка бобрів.
Озеро не мало видимого стоку, і вода в ньому була завжди на одному рівні. Трохи далі на схід із землі било сильне джерело, і батько говорив, що це кінець підземного струмка. Козуля запевняв, що він одного разу, коли їхали повз озеро в лісок цукрових кленів, кинув клаптик хутра на лід поблизу берега, а повертаючись додому, те саме хутро знайшов у джерелі. Це було схоже на правду, бо в озері водилися навіть вугрі — а як могли вугрі потрапити сюди, коли б не було ніякого зв'язку з найближчим струмком? Так, ця місцевість справді дуже цікава.
А чому б їм не рибалити спочатку на Бобровій Річці? Батько, здавалось, угадав хлопчикове запитання.
— На озері лід не такий товстий, як на річці. Не знаю, чому, можливо, там є теплі джерела. У всякому разі це полегшить нам роботу.
Вони вирушили на світанку, але на місце прибули десь опівдні. Рухалися не так швидко, як звичайно, бо чоловіки були одягнені в товсті куртки з ведмежого хутра і легінги з шкури буйвола. Для Голубого Птаха мати теж дістала куртку із лосьової шкури, з рукавами і капюшоном. «Інакше замерзнеш під час ловлі риби».
Багато знаряддя брати з собою не треба було, лише корзини, сокири і ості на рибу — міцні тростини з костяною вилкою-трійчаткою з надзвичайно гострими кінцями. Ще на початку своєї першої зими на Родючій Землі Голубий Птах якось бачив ці довгі з трьома вістрями ості в руках чоловіків. Але тоді він почував себе чужим і не хотів питати, хоча йому дуже хотілося знати, як ними ловлять рибу. Він ще й зараз пам'ятає, що рибалки тоді лежали у маленьких наметах на середині замерзлої річки, добре закутані в хутра. Ну, сьогодні і завтра він уже сам роздивиться все як слід.
Озеро було схоже на плоский, наче дошка, засніжений луг, що розтягнувся вздовж і вшир. Мисливці розбилися на групи. Батько пішов з Чорною Ступнею, Швидкою Ногою, Козулею і Голубим Птахом навпрошки до хатки бобрів. Ніхто навіть не догадався б, що в цій хаотичній, безладній купі з гілля живуть бобри: вздовж і впоперек одна на одній лежали гілки досить високо, в зріст дорослої людини. Вся купа була покрита товстим шаром снігу, звідусіль стирчали обледенілі кінці палок. Голубий Птах потягнув за одну з них, але гілка навіть не ворухнулась. Чорна Ступня та Швидка Нога засміялися:
— Це не так-то просто.
Батько розподіляв роботу.
— Спочатку треба прорубати в льоду дірки; кожен вибирає собі місце приблизно на дванадцять кроків од купи. Ви, хлопці, обидва залишаєтесь тут.
Почали рубати сокирами блискучий лід. Незабаром в отворі з лікоть завширшки, над яким трудилися Голубий Птах і Козуля, затремтіла чорна вода. Батько мав рацію, лід був не більше п'яді завтовшки. Тимчасом Малий Ведмідь видрався на хатку бобрів і сильними ударами розрубував верхівку; сніг і гілки розліталися в усі боки.
— Тварини зараз вийдуть, — сказав Козуля і потяг двоюрідного брата далі від ополонки.
— Та де там! У купі ж ніде не видно виходу!
— Вихід під льодом. Всередині хатки у бобрів є суха улоговина. Звідти вузький прохід веде у воду, і через цей коридор вони втікають від небезпеки в озеро. Малий Ведмідь руйнує хатку, щоб вигнати бобрів у воду.
— Ну, а потім? Вони ж утечуть?
— Ні, то лише так здається. Вони не можуть довго витримати під водою і змушені підплисти до наших ополонок, щоб хапнути повітря, бо інакше задихнуться. Як тільки бобри покажуться в ополонці, їх одразу ж убивають остями і витягають на поверхню.
— Ось воно як! А коли промахнуться?
— Хороший мисливець завжди влучає. Можна ще лягти над ополонкою і витягати бобрів руками, але це небезпечно, бо у них здоровенні передні зуби. Я сам одного разу бачив, як один чоловік позбувся великого пальця. Це було жахливо.