Над Шпрее клубочаться хмари
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #3
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над Шпрее клубочаться хмари». Краткое содержание книги:
Відчувши під ногами твердий ґрунт і зрозумівши, що будь-яка серйозна небезпека його обминула, Рамоні заспокоївся. Перед Григорієм знову сидів пихатий, випещений сибарит — «аристократ духу, римський патрицій», яким Вітторіо прагнув себе показувати.
— Багато галасу з нічого! — кинув він з глузливою зверхністю. — Чи то пак трагедія короля Ліра, що обернулася на фарс. Я і сам обминатиму цю святенницю десятою вулицею! А високомудрого Умберто Вісконте й поготів… Що ж до її писульок — ось! — Рамоні витягнув з шухляди стола листа, написаного округлим, ще учнівським почерком, і дві коротеньких записки. — Візьміть ці епістолярні вправи синьйорити, їх зміст…
— Я не читаю чужих листів. — Григорій згорнув аркушики вдвоє і попросив: — Дайте, будь ласка, конверт! Ось так… Тепер буде пристойніше.
— Звичайно, звичайно, — поспішив погодитись Рамоні, відчувши в голосі співрозмовника іронію. — Як завжди, ви маєте рацію… О Фред, — перейшов на патетичний тон Вітторіо, — мені бракує слів, щоб висловити своє захоплення вами і свою вдячність. Ви справді добрий геній нашої родини! Якби не ваше втручання… страшно навіть уявити, як усе могло обернутися! Я не хотів би, щоб ви потрапили в скруту, та коли таке станеться і я зможу вам допомогти…
Рамоні осідлав нового коника, пришпорив його метафорою про пробний камінь дружби, яким вимірюються глибини людських взаємин, і помчав галопом уперед, не в силі спинити власного красномовства. Григорій давно б пішов, адже листи Маріанни лежали у нього в кишені, та йому конче треба було зустрітися з Джузеппе, щоб перевірити, як той себе поводитиме.
— Дорогий Вітторіо, — не витримав він набридлої словозливи, — мало не забув сказати, що з лікарем Матіні і з Лідією я домовився: вони мовчатимуть. Лишається Джузеппе. Було б добре застерегти і його. Причому зволікати я б вам не радив.
— Він досить розумний хлопець, щоб збагнути це самому, а проте… — Вітторіо натиснув на кнопку дзвоника.
Увійшовши, Джузеппе кинув швидкий підозрілий погляд на Григорія, потім стривожено подивився на свого патрона.
— Пробачте, синьйор Рамоні, я не хотів завадити вашій розмові з гостем і наважився постукати в двері лише тому, що вважав цю телеграму цікавою для вас обох — вона з Іспанії.
Вітторіо взяв довгастий телеграфний бланк і вголос прочитав:
«Прибуду завтра об одинадцятій попередьте Фреда. Нунке».
— Здається, скінчилися мої римські канікули, — зітхнув Гончаренко. — А шкода! Бо встиг я мало: трохи поблукав по музеях, трохи пофотографував… До речі, деякі фото вийшли чудово, і це мене тішить, залишиться згадка не тільки про місто, а й про його людей. Є дуже виразні жанрові сценки. Ви не цікавитесь фотоаматорством, синьйор Джузеппе?
— Один час захоплювався, особливо фотомонтажем. Цікава штука: скомпонувавши кілька невинних фото, за допомогою певних технічних прийомів можна наново все перефотографувати і зобразити все, що заманеться, навіть убивство.
Вони дивились один на одного, приязно посміхаючись, Вітторіо й на думку не могло спасти, що перед його очима відбувається своєрідний ґерць.
— Дитяча забавка, запевняю вас! На такий гачок може потрапити лише невіглас. За допомогою тих же технічних прийомів можна встановити і підробку, — зробив випад Григорій. — Криміналісти набили в цьому руку і легко відрізнять, де фотомонтаж, а де зафіксовано справжні події.
— А втім, я знаю випадки, коли підробки були зроблені так майстерно, що з’явились на шпальтах газет як цілком вірогідні документи, — спробував відбити напад Джузеппе. — Бажане сприймалось як справжнє. Отже…
— Ви на хисткому ґрунті, Джузеппе, і ваші ж аргументи обертаються проти вас. Ми говоримо не про сприйняття дійсності, а про дійсність-факт. А ви плутаєте ці два поняття.
Рамоні підвівся і благально звів руки:
— Синьйори, згляньтеся! Зважте на людину, в якої ані рісочки в роті не було! Я буду дуже вдячний вам, Джузеппе, якщо ви подбаєте, щоб зібрали на стіл. І не забудьте про вино, яке я привіз! — гукнув він уже навздогін секретареві. — Фред, не думайте тікати, ми ж з вами повинні відсвяткувати дві події: те, що владналася ця прикра історія, і те, що Нунке з’явиться завтра, а не сьогодні. Його приїзд, я бачу, вас не дуже тішить?