Василь Стус: життя як творчість
- Автор: Стус Дмитро Васильович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-029-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
визначає рецепт самотворення поет у «Палімпсестах», подарованих йому долею як своєму чи не найпослідовнішому адепту. Щоправда, дарунок цей, як і все від Долі, Василь зміг прийняти лише через чорний каторжний труд. В інституті ж він лише повірив юнацькій мрії щодо можливости модернізації батьківської культури, яка рано чи пізно повинна перестати пожирати чи виштовхувати власних дітей. Повірив тим сильніше, що такі спроби, і спроби доволі вдалі (!), були й до нього — Стефаник, драми Лесі Українки, Тичина, Рильський, Яновський, Довженко, та й Петров-Домонтович із неокласиками. Усе це він уже знав, цим захоплювався, а що планка була високою, то ще більше кортіло її здолати.
Наприкінці навчання Василь Стус пише курсову роботу на матеріалі збірки «Троянди й виноград» Максима Рильського. Очевидно, на цьому етапі поет ставився до неї серйозно й працював кілька місяців, адже вважав її етапною щодо вміння аналізувати поетичний текст. Спроба виявилася вдалою: була відзначена на республіканському конкурсі студентських робіт і навіть набула певного резонансу. Це, втім, не надто переконувало Василя в її вартості й він послав її самому Максиму Тадейовичу.
Рильський, цілком імовірно, звернув увагу на цю працю навіть попри те, що його творчість була предметом зацікавлень не лише дипломних і курсових, а й серйозних наукових досліджень. Адже, крім самої праці, звертав на себе увагу й реґіон, звідки її було надіслано, — русифіковане Сталіно. І хоча жодних письмових свідчень про те, як сприйняв цю працю Максим Тадейович, знайти не вдалося, проте він все ж зважив за необхідне відповісти Стусові, який навіть показував листа в інституті[198].
Попереду було військо, уникнути якого Василь не міг. А тому, коли при розподілі випускників комусь треба було погоджуватися їхати в далеке село на Кіровоградщині, Стус після кількаденних роздумів вирішив звільнити від примусового «заслання» Зінаїду Кононученко, якій випадало їхати туди мінімум на три роки.
— Не йди поки що туди, на комісію, спочатку я зайду, — сказав він їй. — Мені скоро до армії, то візьму Кіровоградщину[199].
Важко сказати, чого в цьому виборі було більше — бажання прислужитися одногрупниці, чи, може, «стужілий за справжньою, не донецькою Україною»[200], Стус вирішив перед військом дихнути озоном української стихії на межі Кіровоградщини та Вінниччини, тим більше, що від місця призначення до рідної Рахнівки було не більше ста кілометрів. Проте якими б мотивами не керувався поет, цей від'їзд заради когось у символічному сенсі став своєрідною прелюдією всього його майбуття — життя, у якому власна реалізація не була еґоїстичною самоціллю, а неодмінно повинна була впливати на світ, аби перед смертю можна було без надриву й позування писати: «Мені хороше від того, що нічого злого за свої 40 літ не робив, допомагав людям у біді, а коли часом і сам залітав у біду, то не пхинькав і не нарікав. Бо це — життя, Доля…»[201]
1. Не відлюбив свою тривогу ранню… Василь Стус — поет і людина. — К.: Український письменник, 1993, 400 с.
2. Карна справа № 47 по обвинуваченню Стуса Василя Семеновича у вчиненні злочину, передбаченого ст. 62 ч. 1 КК УРСР в 12-ти томах / Розпочата: 13 січня 1972 р. — Закінчена: 26 липня 1972 р. — Зберігається в архіві СБУ. № 67298 фп.
3. Нецензурний Стус. Книга у 2-х частинах. Упорядкування Богдана Підгірного. — Тернопіль: Підручники і посібники.
Частина 1. — 2002, 336 с.
Частина 2. — 2003, 320 с.
4. Загальний зошит із автографами Василя Стуса. — Зберігається у відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Ф. 170, № 746.
5. Стус Дмитро. Життя і творчість Василя Стуса. — К.: МП «Фотовідеосервіс», 1992, 88 с.
6. Стус Василь. Твори у чотирьох томах (шести книгах). З додатковими 5 і 6 (удвох книгах) томами. —Л.: ВС «Просвіта», 1994—1999.
7. Лесин В. М., Пулинець О. С. Словник літературознавчих термінів. — К.: Рад. школа, 1965, 432 с.
8. Зошит із конспектами історичних і філософських праць Василя Стуса з нотатками і начерками ранніх віршів Василя Стуса й наполовину відірваною обкладинкою білого кольору з позначкою «з. 17». Датувати можна другою половиною 1950-х — початком 1960-х років. — Зберігається в архіві родини Василя Стуса.
197
Там само. Том 3: кн. 1. — С. 171.
198
Зінаїда Кононученко. Згадую добром // Не відлюбив свою тривогу ранню… — С. 13.
199
Там само. — С. 14.
200
Василь Стус. Двоє слів читачеві // Твори. T. 1: кн. 1. — С. 42.
201
Василь Стус. Лист до сина від 25.04.1979 р. // Твори. T. 6, кн. 1. — С. 350.