Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море

Помилково було б думати, ніби на «Фрамі» тільки те й робили, що захоплено полювали, смачно обідали і робили видатні наукові відкриття. У серці Північного Льодовитого океану дні мертвої тиші тепер випадали рідше й рідше. Лід щораз частіше, щораз лютіше і навальніше атакував судно. Він громадився довкола високими торосами, тиснув мільйонами тонн, ніби хотів розтрощити й поглинути цю дрібну перешкоду на своєму шляху.

«Будь-який корабель уже розчавило б у цих страшних обіймах, — записав Нансен, — але по боках нашого «Фрама» величезні крижані плити тільки зісковзували вниз і, збираючись під сподом, ніби вистеляли йому пишне кришталеве ложе.

…Боротьба крижаних мас — захоплююче видовище. Людина стає свідком титанічних змагань… Спочатку у величезній білій пустелі чути слабкий шум, схожий на гул далекого землетрусу. Потім цей гул наближається, дужчає і раптом вибухає в різних місцях. Німий льодовий світ стрясається від перших ударів. Велетні природи рушають в атаку. Крижані поля довкола тріщать, здиблюються. Ти — в самому центрі бойовища. Звідусюди линуть рев і грім. Ніде немає спокою. Крига під ногами дрижить і стогне. Герць розгоряється не на жарт. У напівтемряві можна спостерегти, як здіймаються високі крижані вали, як вопи грізно насуваються — чимраз ближче й ближче. Крижані плити завтовшки три-чотири метри тріскаються і, напираючи з усіх боків одна на одну, падають, мов пір'ячко. Вже близенько, ось-ось. Рятуючи життя, ти кидаєшся навтьоки, але під ногами вже розверзається чорна безодня, з якої б'є фонтаном вода. Ти пориваєшся в другий бік. У темряві помічаєш, що й звідти суне торос. Намагаєшся знайти порятунок в іншому напрямку. Але всюди те саме. Крига під ногами рушиться з кожною хвилиною все більше й більше. Через неї вже перекочуються збурені хвилі. Немає іншого виходу, як скакати через льодові блоки, що перевалюються вгорі. Раптом гуркіт стихає, гримотіння віддаляється і повільно завмирає в далечині».