Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
Майже щодня білі ведмеді нишпорили поблизу «Фрама». Якось уранці Юхансен убив одного велетня, а Хенріксен після обіду — другого. Та ось тривалий час клишоногі не з'являлися на судні. Юелл впадав у розпач, погрожуючи годувати всіх консервами. Але побачивши що це не впливає, він засмажив шматок сала і вивісив його на жердині за бортом, приманивши-таки зголоднілих ведмедів.
Розділ тридцять перший
ЧИ Є ЩОСЬ ГАРНІШЕ ЗА ПОЛЯРНУ НІЧ?
«Ваше життя буде низкою самопожертв і мук. Ви слабуватимете на цингу. Жодній полярній експедиції не вдавалося уникнути цієї тяжкої хвороби! — страхали мене перед від'їздом, — пише Нансен у своєму щоденнику. — Але, досягши вже сімдесят дев'ятого градуса північної широти, ми й досі почуваємося чудово.
Ніхто не змарнів, не схуд, ні в кого не позападали щоки від виснаження — як то часто бувало у полярних мандрівників. Іноді мені аж соромно за нас. Досить прочитати будь-який опис полярних подорожей, щоб побачити, як багато довелося витерпіти тут іншим».
«…Я відчуваю, що ми ведемо битву в несприятливих умовах. Одна доба на цих широтах під час полярної ночі старить нас більше, ніж цілий рік, прожитий у будь-якому іншому місці багатостраждальної землі», — занотував у корабельному журналі керівник американської експедиції до Північного полюса доктор Еліша Кейн.
А нещасний Де-Лонг скаржився у своєму щоденнику:
«…Цей край створено для виховання мужності й терпіння… Ніде не навчишся терпінню так, як тут».
«Бідні люди, — думав Нансен. — Як я їм співчуваю! Ми на «Фрамі» досі не зазнали ще жодного з тих страждань, які випали на долю наших попередників. Полярна ніч, зненавиджена тими, хто зимував тут раніше, не викликав в мене такого почуття. Навпаки, я тут, мабуть, відмолодів. Так добре я ще ніколи себе не почував. Ніколи мені не доводилося так приємно проводити час і ніколи я так не боявся погладшати, як тепер.
Закінчивши роботу на кораблі, ми можемо безтурботно мчатися стрілою величезними, неосяжними крижаними просторами при не дуже сильному, як зараз, морозі. Довкола, скільки сягає зір, — безмежний білий простір, осяяний місяцем та незліченною кількістю зірок і помережаний довгими тінями від торосів. А там удалині, де пролягає смуга, кінчається виднокруг…
…Немає нічого гарнішого в природі за полярну ніч. Це країна снів, розквітчана найкрасивішими кольорами, які тільки може витворити людська уява. Найрізноманітніші відтінки цих ефірних барв поєднуються в якійсь предивній гармонії. Не можна помітити, де кінчається один і починається другий, а разом з тим усі цілком реальні. Стираються форми. Все таке делікатне, заворожене сонною музикою сяйва, ледь чутною мелодією, що виконується на приглушених струнах… Чи є щось величніше і водночас ніжніше, як полярна ніч! Забарвити її в яскраві, блискучі кольори — і вона втратить свою чарівність… Небо схоже на величезну баню. Темна синява зеніту ближче до обрію набуває зеленавого відтінку, потім лілового й фіолетового. По кризі снують летючі тіні, блідо-рожеві, на яких подекуди міняться відблиски згасаючого дня. Вгорі — зірки, вічний символ спокою. Вони заповідають тишу в природі. Це вірні друзі… На півдні вже піднімається червоний диск місяця.
…Ще хвилина — і полярне сяйво розгорне свої ефірні шати, що мерехтять сріблястою, золотою і червоною барвами. Форми їх міняються щохвилини. Ось величезна сяюча плахта збігається, ділиться на срібні кола, з яких струмують вогняні промені й відразу гаснуть. Ще за хвилину в зеніті ряхтять великі полум'яні язики, а на обрії з'являється блискучий пруг, що зливається з місячпим світлом».
Пригоди з ведмедями, льодові атаки, снігові бурі й шторми, люті морози при безвітряній погоді не перешкодили науковій роботі. Керівник експедиції був дуже вимогливий і не вибачив би ні собі, ні будь-кому найменшого недбальства.
— Ми поставили собі за мету дослідити незвідапі обшири Арктики і маємо виконати завдання якнайкраще, — неодноразово повторював Нансен своїм колегам. — Ця робота просто захоплююча, — додавав він відриваючись від своїх нотаток, щоб допомогти кому в роботі.
А роботи не бракувало.
Посеред зими морська течія, що несла кригу, змінила свій напрямок. Тепер вона гнала величезні маси криги не на північ, до полюса, а на південь. Течія описувала дивовижні дуги, робила петлі й зигзаги. Льодове поле, що полонило «Фрам», то цілими тижнями стояло на місці, то знову кружляло і зрештою поверталося назад.