Дохристиянські вірування українського народу
- Автор: Огиенко Иван Иванович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Дохристиянські вірування українського народу». Краткое содержание книги:
У праці митрополита Іларіона (Огієнка) він розглядає давні українські традиційні вірування, з якими християнські священники часто стикалися. І хоч розглядає це все через призму свого релігійного світогляду, але любов до свого народу заставляє його з приязню і цікавістю вивчати віру предків.
Погляд на Пророка Іллю, як на бога грому, стався ще на грецькому грунті, де народ замінив своїх старих богів Геліоса та Зевса на Іллю. У нас ще з початком Християнства Пророк Іілля замінює бога Перуна, і приймає на себе його якості й обов'язки. Старий Заповіт розповідає, що Пророк Ілля легко зводив вогонь з Неба (III Книга Царств 18. 21–39), а IV Книга Царств 2. 11. подає, що Ілля був узятий до Неба на вогняних конях і на вогняному возі, власне з цього й пішло представлення Іллі, як бога грому й блискавки.[237]
Коли гримить, у народі говорять, що це Ілля їде своїм возом по Небу, а коли блискає, це Ілля жене й б'є змія чи нечисту силу. Уже в житті Андрея Юродивого подане це повір'я: «Іліа Пророк на колесниці яздя, гремить і молніа пущаєть по облокомь, і гонить змія»
Свято Іллі 20 липня, й цього дня конче буде дощ. Купатися можна тільки до 20 липня, а далі забороняється, Сю «Ілля в воду… налляв».
Перша Церква в Києві, що згадується ще в договорі Ігоря з греками 944 (945) р., була побудована на честь Іллі, адоже якраз у противіс Перунові.
В апокрифічній розмові Єпифанія з Андреєм за рукописом XV віку Єпифаній питається: «По праву ли сіє глаголють, яко Ілья Пророк єсть на колесниці їздя гремить, молнії пушаєть по облоком, і гонить змія». Але Церква не змогла вивести стародавнього погляду на Іллю, і він позостався аж до нашого часу, і широко знаний по всій Україні. У нас по багатьох місцях пильнували зажинки починати з Іллі.
Дуже важливими були літні Свята жнив: зажинки й обжинки. Вони засновані на законі Біблії, Книга Вихід 23. 16: Будеш дотримувати «Свято жнив первоплоду праці своєї, що сієш на полі», — це про зажинки. А про обжинки: Будеш дотримувати «Свято збирання при закінченні року, коли ти збираєш з поля працю свою».
Ці два Свята святкуються по всьому світі, звичайно в кожній землі по різному. В Україні святкувалися велично, особливо обжинки.
По громових Святах кінчалися жнива, і врочисто справляли обряд обжинків. Вірили, що божество поля живе в останньому снопі, тому його пишно складали, а остаток недожатого зав'язували на бороду Волоса. Вибирали гарну дівчину, клали їй на голову вінка, і врочисто несли господареві останнього снопа. Господар приймав і давав почастунок. І взагалі кожен господар беріг останнього снопа до нового врожаю, як ритуальну святість.[238]
Зо жнивами зв'язані Свята Маковея 1 серпня, коли в Церкві.святять мак, вінки з квітів, зілля і збіжжя, і Спаса, 6-го серпня, коли святять плоди, а також і мед (чи мід), — це офіційні розговини на плоди й мед, бо до цього часу їх не їдять.
Головосіка, 29 серпня, пильно святкують, і цього дня не вільно їсти нічого круглого, що нагадує голову, бож Івану Предтечі Ірод голову стяв.
12. Осінні Свята
А далі йде вже осінній цикл Свят народнього календаря: усі кінчають працю в полі, і можна зайнятися хатніми справами.
На Семена 1-го вересня початок нового церковного року, за старим грецьким звичаєм, і молодь починає потроху сходитись і на вечорниці, бо якраз час паруватися. За народнім повір'ям, з цього дня горобців стає менше, бо чорт їх хапає.
Найбільше весіллів на час Покрови: «Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку», цебто допоможи вийти заміж, — так зітхає кожна дівчина на відданні. Друга приповідка каже: Прийде Покрова, зареве дівка', як корова, — бо піде до чужої хати заміж, за милого або за нелюбого.
Багато різних переказів і про Св. Д и м ит р і я. Він закінчує землеробський рік, замикає землю й приводить зиму. Він держить ключі в себе аж до весни, коли передає їх св. Юрію, як той приїде до нього на білому коні за тими ключами, щоб відімкнути землю на весну. Пам'ять цього Святого святкується 26 жовтня ст. ст., а скоро по ньому, 14 листопада, вже зачинається Пилипівка, коли не вільно вінчатися, чому й постала поговірка: «До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі лавку нею витри». «До Дмитра дівка кричить на корову: Алуч, бо перескочу! А по Дмитрі вже свиню просить: Ачу, бо впаду!»
Субота перед Дмитром — поминки померлих, це «дідова субота». На Волині, у Рівенському повіті господині готують страви й роблять обіди для жебраків-дідів. З кожної страви відкладають в окрему посудину й ставлять на ніч на покуті, кладуть тут і ложки. Тут же ставлять і воду, і вішають рушника, щоб душечки померлих пообідали й повмивалися.[239]
На Свято безмездних (негрошолюбних) Кузьми-Дем'яна, перероблених на «беззмерзних», 1-го листопада, впорядковують хати проти морозу, і цього дня починаються досвітки, — збираються складки натурою («куряча складка») чи грішми.
На Введення 21-го листопада зима вводиться в свої володіння. Звечора подекуди святять воду дохристиянським звичаєм: беруть її там, де сходяться три воді, і проливають через полум'я. Це дуже цілюща вода. Напередодні корів обсипають сім'ям, а вим'я мастять маслом, щоб давала багато молока. Також обкурюють їх і замовляють, щоб відьми не приходили.
На Введення багато ворожіння та гадання. Хто перший з чужих прийде до хати, — так і станеться: як багатий і здоровий — на щастя, а як старий та недужий — на зле. До Введення покінчуеться вся господарська, робота, бо починається новий господарський рік. Хто б по цьому тер коноплі, накличе бурю: був на це свій час!
На Свято Катерини, 24 листопада, багато гадають про одруження, і цим це Свято нагадує Андрея. Особливо цікаве кликання Долі, коли дівчина вилазить на ворота й кличе: «Доле, Доле, йди до мене вечеряти!» Це роблять під Катерини або в її день.
А через два дні, 26 листопада, св. Георгія-Юрія (чи, власне, пам'ять Освячення Храма Св. Великомученика Георгія в Києві, перед св. Софією), а по народньому: Вовче Свято, — його святкують, щоб вовки худоби не хапали, бо Юрій керує вовками.
Багато ігрищ та різних гадань припадає на Свято Андрея, 30-го листопада, коли молодь, парубки та дівчата, ввечері, зібравшися на Досвітки, хапають, т. зв. кал ату. Робиться це так. Калату, цебто пшеничний круглий великий корж чи хліб, густо помазаний медодо, підвішують на мотузку до сволока, а хлопці їдуть під нею на коцюбі й хапають її, щоб укусити, але послуговуватись руками не вільно. Хто їде, проказує: «їду, їду калату хапати!» Калата, звичайно, калатається, й утікає з рота й маже обличчя медом, з чого здіймається гучний регіт у хаті. По забаві всі сідають за вечерю, на якій конче мусять бути й вареники, але їсти їх треба дуже обережно, бо свавільні дівчата начиняють їх для сміху чимбудь, напр. часто вовною. Тут же з'їдаються й рештки калати.
Калата, як твердять дослідники, це різдвяний хліб, перенесений на Андрея, це французький раin de calende, болгарський колендар, албанський колендра, — різдвяний хліб, що печеться під Різдво й роздається колядникам. Друга назва калати — король; саму калату звуть: калата (від калататися, гойдатися), калита, калета, як до вимови місцевости.
Для вороження під Андрія дівчата «сіють» льон чи коноплі й приговорюють:
Взагалі цього вечора гадають про будучу пару різними способами.
З Св. В а р в а р й, 4 грудня, ніч поменшала, день побільшав: «Варвара ночі ввірвала, а дня приточила» (приказка). Дівчата варять для хлопців вареники з маком, але замість маку часом може бути на збитки й що інше, часто вовна.
З Св. Микалаєм у нас нема пов'язаних народніх свят, як то бачимо в Росії.[240]
13. Боротьба Церкви з поганськими звичаями на Святах
[237]
Д. Шестаков: Изслѣдованія… 1910 рік.
[238]
Копержинський: Обжинки, Одеса, 1926 рік.
[239]
Матер. этн. т. XV ст. 67.
[240]
Е. Акичков: Микола Угодник и Св. Николай, «Записки Неофил. Общ. при Спб. Унив.» 1892 р.