Дохристиянські вірування українського народу

Нової Християнської Віри глибше не знали, ідеологію її низи мало розуміли, а жити й мислити треба було й далі, хотілось і розуміти все те, що робиться навкруги, — і предки наші позоставалися і при старих віруваннях, і при старій ідеології, сприйнявши з нового головно зовнішні форми, що допомагали йому в житті.

Процес синкретизму впертого старого й не все зрозумілого нового йшов серед простого нашого народу дуже помалу, й остаточно не закінчився й тепер- не тільки в нас, але й по всьому християнському світі. Пор. відродження поганства в Німеччині й нехристиянське поступовання в реальному житті й у реальній політиці всіх сучасних держав, особливо під час війни. На цьому грунті поставали й чинилися та чиняться нелюдські жахи комунізму.

І взагалі треба підкреслити, що поширення Християнства в нас, як і в інших європейських народів, мало від'осередній характер: починалося воно й фактично трималося перше по великих містах, а в них тільки серед провідної інтелігентної класи, і вже звідси й від них воно ширилося поза міста. Ось чому народні маси сприймали Християнство дуже поволі, і довго позоставалися при старій вірі, навіть охрестившись.[241]

За Великого Князя Володимира охрестилася головно знать, владуща класа: дружина, бояри, збирачі данини, певне й купці. Простий народ не легко відривався від свого стародавнього й довго вважав Нову Віру за панську. Так звані Треби: Хрещення, Вінчання, Похорон і ін. в гущу народню йшли не легко — там їх уважали панськими. «Слово св. Григорья, како погани кланялися ідолом» XI: віку рішуче заявляє, що «і поне по українам (на провінції) моляться ему, проклятому богу Перуну, і Хбр-су, і Мбкоші, і Вілам, і творять отай» (таємно)».

За невідомим нам джерелом історик Татищев про Схрещення твердить у своїй історії: «Иніи же нуждою послѣдовали, окамен'влые же сердцем уходили в пустьши й Лѣса». Е. Аничков про пізню християнізацію села рішуче твердить: «Христіянизація деревни — двло не XI й XII в. в., а XV й XVI, даже XVII в.» (ст. 306), але це його твердження стосується головно півночі, Московії, а не України.

Глибше писав про це ще Буслаєв: «Уничтоженіе язичества в древней Руси можно опредѣлить не столько веками, сколько местностями. В Кіевской области, например, уже в XII в. господствовало Христіянство, тогда как сѣверо-восточная Русь была погружена в язычество».[242] Це глибока правда!

Духовенство ширило Християнство головно зовнішньо, полишаючи науку на дальший час. Одне давнє Слово, «Поученіє Правил Віри», закликає: «Братіє, первое — приімьше (приіміте?) Святое Крещениє Прави Віри, потом научимся боятись Бога і творити Волю Єго».[243]

Двоєвір'я глибоко ввійшло в саму душу всенародню. Мова наша, а в тому й фразеологія складалася за дохристиянських часів, і має в собі багато такого, що з християнського погляду мусіло б бути перероблене, але воно позосталося незмінним, збільшуючи тим наше двоєвір'я. Напр., у Галичині поширений вираз «віддаватися», цебто заміж виходити, явно нехристиянський. Подібні вирази часом знаходимо і в Східній Україні: Живіть, поки моя Марта віддасться (Марко Вовчок І. 393). Пор.: Дівка на відданні.

Наша фразеологія, як я вище не раз уже підкреслював, дуже часто уосібнена, а це тхне поганством, напр., дощ іде, сонце заходить, вітер лютує й т. ін. Замінити цього християнство не змогло.

Є в нас одна цікава форма, що постала під впливом дохристиянських вірувань, — це безпідметові речення на ло. Вони завжди злого, нехорошого чи небажаного змісту. Підмет у них диявол, сатана, щось нечисте. Але називати відкрито цього підмета не можна, бо ще сам з'явиться, тому постали ці форми на — ло, як нейтральні.

Напр. у «Землі» 1901 р. Ольги Кобилянської: Мову йому відібрало. Зараз по Похоронах кинуло її в гарячку, а відтак мучило-мучило. Руки й ноги йому покривило. У них відвагу відібрало. У Нечуя Левицького: Нічого не бачила й не чула, — неначе в мене одібрало очі й вуха І. 348.

Є в нашій мові слова, що суперечать християн, поведенню, — постали вони здавна. Напр. «одібрати» — вернути позичене: Одібрала борг (християнське: Вернула борг, віддала борг). Або: Іди і сапу відбери.

Такий вислів й таке значення слова «в і д б ер и» — поганське, а не християнське.

Наша українська мова, як я вже не раз підкреслював тут, багато має такого, що постало ще за дохристиянського часу. На жаль, з такого погляду мова наша ще не вивчена. Див. відповідні слова у Покажчику.